Дім Землі та Крові

26

Щойно Брайс дивилася, як Аталар із Рунном розмовляли. Щойно вона збиралася вчепитися цим обом альфа-козлам у горлянки за їхню довбану опіку, яка душила її навіть здалеку. Щойно вона намагалася не потонути у тягарі, який затягував її у добре знайому чорноту. Ніяка пробіжка не могла звільнити її від нього, не могла дати ковток свіжого повітря.

А наступної миті їй заклало вуха, підлога під ногами провалилася, стеля посипалася, люди кричали, бризкала кров, повітря наповнилося страхом, і вона, розвернувшись, кинулася до Юніпер…

Пронизливий дзвін у вухах ніяк не вщухав.

Світ перехилився набік.

Можливо, тому, що вона лежала на розтрощеній підлозі, вкритій уламками, осколками і шматками тіл.

Але Брайс лишалася на підлозі, схилившись над Юніпер, яка, схоже, кричала…

Пронизливий дзвін не припинявся. Він заглушав усі інші звуки. У роті мідний присмак — кров. Шкіра вкрита штукатуркою.

— Підводься.

Голос Ганта прорізався крізь дзвін, крики і вереск, і його сильні руки обхопили її плечі. Вона спробувала вирватися, тягнучись до Юніпер…

Але біля її подруги вже був Рунн. Він допомагав їй встати, а з його скроні сочилася кров…

Брайс роздивлялася кожен сантиметр тіла подруги: штукатурка, пил, чиясь зелена кров, але подряпин немає, подряпин немає, подряпин немає…

Брайс хитнуло назад, але Гант досі тримав її за плечі.

— Треба вибиратися звідси — негайно, — говорив янгол Рунну, наказуючи йому, наче звичайному рядовому. — Вибухи можуть повторитися.

Юніпер вирвалася з рук Рунна і закричала на Брайс:

— Ти що, зовсім з глузду з’їхала?

Її вуха… у вухах досі дзвеніло, і мабуть, з головою було щось не те, бо вона не могла говорити і, здається, не пам’ятала, як ворушити ногами…

Юніпер замахнулася і врізала їй по щоці, але Брайс не відчула ляпаса. Юніпер несамовито схлипувала, наче її тіло ось-ось розірветься.

— Я здійснила Занурення, Брайс! Два роки тому! А ти — ні! Ти божевільна чи що?

Тепла, міцна рука ковзнула по її животі, піднімаючи її і тримаючи вертикально. Біля її вуха пролунали слова Ганта:

— Юніпер, її контузило. Облиш це.

— Не втручайся! — огризнулася фавна. Але люди досі стогнали й кричали, згори продовжували сипатися уламки. Навколо, наче повалені дерева, лежали колони. І тоді Юніпер, схоже, помітила, зрозуміла…

Її тіло, о боги, її тіло не слухається…

Гант не заперечив, коли Рунн дав їм адресу неподалік і наказав зачекати там на нього. До неї було ближче, ніж до квартири Брайс, але, відверто кажучи, Гант сумнівався, що вона впустила б його — а якщо її шок не мине і він не зможе пройти крізь ті захисні чари… Що ж, Михей повісить його голову на головних воротах Коміціуму, якщо вона помре під його наглядом.

Архангел міг цілком зробити це лише за те, що Гант не відчув наближення нападу.

Квінлан, схоже, не розуміла, що він несе її на руках. Вона виявилася важчою, ніж здавалася, — її засмагла шкіра приховувала більше м’язів, ніж він думав.

Гант знайшов знайомий будинок з білими колонами за кілька кварталів від клубу і відкрив ключем, який дав йому Рунн, зелені двері. Повітря у вестибюлі, схожому на печеру, окрім принцового, було просякнуте ще двома чоловічими запахами.

Увімкнувши світло, Гант побачив парадні сходи, які, судячи з їхнього вигляду, пережили бойові дії, потерту дубову підлогу і загрозливо перекошену кришталеву люстру.

А під нею — стіл для бірпонґу, розписаний з надзвичайною майстерністю: здоровезна голова фейця пожирала янгола з руками й ногами.

Не звертаючи уваги на відвертий плювок у бік його раси, Гант рушив до вітальні, що була розташована ліворуч від входу. Біля дальньої стіни довгої кімнати стояв заплямований модульний диван і Гант, посадивши на нього Брайс, поспішив до такого ж потертого бару, вбудованого у стіну в іншому кінці вітальні. Вода — їй потрібна була вода.

Подібних нападів у місті не було вже кілька років — після того, як Бріґґса запроторили за ґрати. Гант відчув силу бомби, коли та хвилею прокотилася по клубу, трощачи колишній храм і його відвідувачів на шматки. Слідчі з’ясують, що саме це була за бомба, але…

Навіть сила його блискавки була недостатньо швидкою, щоб зупинити її. Хоча і вона не допомогла б захиститися від бомби, не тоді, коли було влаштовано засідку, як-от сьогодні. На полях битв він знищив чимало бомб і знав, як перехопити їх своєю силою, як відповісти смертю на смерть, але ж це був не якийсь там далекобійний снаряд, випущений з танка.

Цю бомбу завчасно підклали десь у клубі й підірвали у потрібний момент. Було кілька осіб, здатних вчинити подібне, і першим у списку підозрюваних Ганта… знову був Філіп Бріґґс. Або, як мінімум, його прибічники — сам Бріґґс досі сидів у Адрестійській В’язниці. Але він подумає про це пізніше, коли у голові перестане наморочитися, а в жилах припинять вирувати блискавки, прагнучи знищити ворога.

Гант переключився на дівчину, яка сиділа на дивані, втупившись поглядом у нікуди.

Зелена сукня Брайс була подерта, шкіра — вкрита штукатуркою і чужою кров’ю, а обличчя — блідим, як не рахувати червоної плями на щоці.

З холодильника під барною стійкою Гант дістав пакет з льодом і загорнув його у кухонний рушник. Потім поставив на заляпаний журнальний столик склянку води і простягнув лід Брайс.

— А добряче ж вона приклалася.

Вона повільно звела на нього бурштинові очі, і він побачив у її вухах засохлу кров.

Швидко обшукавши вбогу кухню і шафку у ванній кімнаті, він знайшов ще кілька рушників і аптечку.

Щільно підібгавши крила, щоб не зачепити пивні бляшанки, якими був захаращений столик, Гант став перед Брайс навколішки на зношений сірий килим.

Вона мовчки сиділа, і далі втуплюючись поглядом у порожнечу, поки він вичистив її закривавлені вуха.

Гант не володів медмагією, як-от відьми, але мав достатньо широкий досвід лікування бойових травм, щоб оцінити стан її загострених вух. Для фейського слуху цей вибух був жахливо оглушливий — а людська кров вповільнювала процес зцілення. На щастя, він не знайшов ніяких ознак тривалої кровотечі чи пошкоджень.

Він почав з лівого вуха. А коли закінчив, то помітив, що її коліна були здерті й у ранах стирчали скалки каменю.

— Юніпер має шанс стати примою-балериною, — нарешті прохрипіла Брайс. — Перша фавна за всю історію. Невдовзі починається літній сезон — вона дублерка головних ролей у двох виставах. І у всіх п’ятьох взагалі — солістка. Цей сезон вирішальний для неї. Якщо вона травмувалася, наслідки можуть бути згубні.

— Вона здійснила Занурення, тож швидко одужає, — він дістав з аптечки пінцет.

— Тим не менш.

Вона засичала, коли він почав обережно витягувати скалки металу і каменю з її коліна. У клубі її з силою відкинуло на підлогу. Навіть попри вибух він бачив, що вона зробила.

Вона кинулася до Юніпер, закриваючи її своїм тілом.

— Зараз пектиме, — сказав він, насуплено дивлячись на пляшку цілющого розчину. Недешеве зілля. Дивно, що воно взагалі тут є, враховуючи що принц і його товариші усі здійснили Занурення. — Зате не буде шрамів.

Вона знизала плечима, втупившись у великий темний екран телевізора за його спиною.

Гант залив її рану розчином, і Брайс засмикалася. Тоді він міцно схопив її за литку і тримав, попри її прокльони.

— Я тебе попереджав.

Вона видихнула крізь зціплені зуби. Край її і без того короткої сукні задерся від її рухів, і Гант сказав собі, що подивиться тільки для того, щоб перевірити, чи немає інших пошкоджень, але…

На гладенькому, бентежно ідеальному стегні тягнувся товстий, грубий шрам.

Гант завмер. Вона так його і не звела.

То кожен раз, коли він краєм ока помічав, як вона шкутильгає… Це було не через ті її кляті туфлі. А через це. Через нього. Через його довбаний бойовий інстинкт зашити її, як солдата.

— Коли чоловіки стають навколішки між моїми ногами, Аталаре, — промовила вона, — вони зазвичай не кривляться.

— Що?

Але тієї миті він усвідомив, що її литка досі в його руці, відчув дотик її шовковистої шкіри до його мозолястої долоні. Як і усвідомив те, що й справді стоїть навколішках між її стегнами, схилившись ближче до колін, щоб побачити шрам.

Гант відсахнувся, не в змозі стримати жар, який підбирався до його обличчя, і прибрав руку з її ноги.

— Вибач, — витиснув з себе він.

Веселий блиск у її очах зник, і вона спитала:

— Як думаєш, хто це зробив — у клубі?

На його долоні досі відчувалося тепло її ніжної шкіри.

— Не уявляю.

— Це може бути якось пов’язано з нашим розслідуванням?

Відчуття провини заблисло на її очах вологою поволокою, і він зрозумів, що в її пам’яті промайнуло тіло послушниці.

Гант похитав головою.

— Мабуть, ні. Якби хтось хотів нас зупинити, куля в лоба — певніше рішення, ніж вибух у клубі. Це цілком міг бути якийсь конкурент власника клубу. Або рештки повстанської групи Кереса, які хочуть посіяти безлад у цьому місті.

— Думаєш, війна дійде до нас? — спитала Брайс.

— Дехто з людей цього хоче. Дехто з ванірів — теж. Щоб здихатися людей, як вони кажуть.

— Цією війною вони зруйнували цілі частини Панґери, — пробурмотіла вона. — Я бачила репортажі.

Вона глянула на нього, і в повітрі зависло німе запитання: «Наскільки все було погано?»

— Магія і машини. Завжди небезпечна суміш, — тільки й відповів Гант.

Слова забриніли між ними.

— Я хочу додому, — видихнула Брайс. Знявши куртку, Гант накинув її на плечі Брайс, і вона ледь у ній не потонула. — Хочу змити усе це, — вона вказала на кров на своїй голій шкірі.

— Гаразд.

Але раптом вхідні двері відчинилися. Почулися кроки однієї пари ніг.

Гант розвернувся, дістаючи прихований на стегні пістолет, коли до вітальні увійшов Рунн у супроводі тіней.

— Вам це не сподобається, — промовив принц.

Їй хотілося додому. Хотілося подзвонити Юніпер. Подзвонити мамі й Рендаллу, просто щоб почути їхні голоси. Подзвонити Ф’юрі й дізнатися, що їй відомо, хоч подруга і не відповідала ні на дзвінки, ні на повідомлення. Хотілося подзвонити Джесібі та змусити її дізнатися про те, що сталося у клубі. Але більше за все їй хотілося додому і в душ.

Рунн, з кам’яним обличчям і весь забризканий кров’ю, зупинився у проході.

Гант сховав пістолет до кобури на стегні й сів на диван поруч із Брайс.

Рунн підійшов до раковини і налив собі склянку води просто з крана. Кожний його рух був скутий, а навколо нього шепотілися тіні. Але принц видихнув, і тіні, які створювали напруження, зникли.

Гант збавив її необхідності вимагати від Рунна подробиць.

— Припускаю, це пов’язано з тим, хто підірвав клуб?

Рунн кивнув і глитнув води.

— Усе вказує на людських повстанців, — кров Брайс похолола у жилах. Вони з Гантом перезирнулися. Їхні нещодавні припущення виявилися недалекими від істини. — Бомбу пронесли до клубу, сховавши у партії вина. Якась нова вибухова рідина. На ящику вони залишили візитівку — свій логотип.

— Чи є потенційний зв’язок із Філіпом Бріґґсом? — втрутився Гант.

— Бріґґс досі за ґратами, — відповів Рунн. Ввічливий спосіб описати покарання, якого лідер повстанців зазнавав у руках ванірів у Адрестійській В’язниці.

— Але рештки його кересівської секти — ні, — хрипло промовила Брайс. — Даніка була першою, хто накрила лабораторію Бріґґса. Навіть якщо він її не вбивав, він усе одно відбуває покарання за свої повстанські злочини. Він міг наказати своїм послідовникам влаштувати цей вибух.

Рунн насупився.

— Я думав, що вони розбіглися — приєдналися до інших фракцій або повернулися на Панґеру. Але ось те, що вам не сподобається: поруч із логотипом на ящику стояв фірмовий знак. Мої і твої люди вирішили, що це викривлений півмісяць — посилання на назву міста, — але я переглянув відеозапис камер зі складу до вибуху бомби. Важко розібрати, але це також могло бути зображення вигнутого рога.

— Який стосунок Ріг має до людського повстання? — спитала Брайс. І раптом у неї пересохло у роті. — Зажди. Думаєш, зображення Рога було посланням до нас? Застереженням відмовитися від пошуків Рога? Ніби вбивства послушниці недостатньо?

— Те, що клуб підірвали, коли ми були всередині, не може бути звичайним бігом, — міркував Гант. — Як і той знак на ящику, схожий на Ріг, — тоді, коли ми по вуха загрузли у його пошуках. Перед тим як Даніка накрила Бріґґса, він планував підірвати «Білий Ворон». Відколи він опинився за ґратами, члени секти Кереса не давали про себе знати, але…

— Вони могли повернутися, — наполягала на своєму Брайс. — Продовжити з того, на чому зупинився Бріґґс, або якось отримати від нього вказівки — навіть із в’язниці.

Гант спохмурнів.

— Або за всім цим від початку стояв один із послідовників Бріґґса — підготовка до вибуху, вбивство Даніки, сьогоднішній вибух… Можливо, Бріґґс і не винний, але він може знати винного. Можливо, він когось прикриває, — він дістав свій телефон. — Нам треба з ним поговорити.

— Ти геть здурів? — спитав Рунн.

Гант проігнорував його і набрав номер, підводячись із дивана.

— Він в Адрестійській В’язниці, тож запит можуть обробляти кілька днів, — пояснив він Брайс.

— Чудово, — вона відігнала думку про те, якою саме буде ця зустріч. Фанатизм Бріґґса щодо прав людей тривожив Даніку, і вона рідко хотіла говорити про нього. Арешт Бріґґса і його кересівської секти, яка відгалужувалася від головного повстанського руху Офіон, був тріумфом, визнанням Зграї Дияволів. Але цього все одно виявилося недостатньо, щоб заслужити схвалення Сабіни.

Гант приклав телефон до вуха.

— Привіт, Ісає. Так, я в порядку, — він вийшов у вестибюль, і Брайс провела його поглядом.

— Король Осені знає, що я втягнув тебе у пошуки Рога, — тихо промовив Рунн.

Вона підвела на брата обважнілі очі.

— Сильно він розлютився?

Гірка посмішка Рунна була невтішною.

— Він попередив мене про отруту, яку ти вливатимеш мені у вуха.

— Мабуть, варто сприйняти це за комплімент.

Цього разу Рунн не посміхнувся.

— Він хоче знати, що ти робитимеш із Рогом, якщо він знайдеться.

— У дні матчів питиму з нього замість кухля.

Гант, який зайшов до вітальні, завершивши дзвінок, весело пирхнув.

Рунн лише сказав:

— Він питав серйозно.

— Поверну його у храм, — відповіла Брайс. — Не йому.

Гант знову сів біля Брайс, і Рунн поглянув на них обох.

— Батько сказав, що оскільки я втягнув тебе у небезпечну справу, Брайс, тобі потрібен… цілодобовий охоронець. Який постійно буде поруч. І житиме з тобою. Тож я зголосився.

Кожна частинка її побитого тіла заболіла.

— Через мій довбаний труп.

Гант схрестив руки на грудях.

— Яке діло вашому королю, жива Квінлан чи ні?

Очі Рунна похололи.

— Я спитав те саме. Він сказав, що вона підпадає під його юрисдикцію як напівфейка, і він не хоче розгрібати якісь брудні справи. Дослівно: «Від цього дівчиська самий клопіт».

У кожному слові, яке Рунн вдало передав, Брайс почула батьківські жорстокі нотки. Побачила вираз батька, з яким він їх говорив. Вона часто уявляла, як було би заїхати кулаком у його ідеальне обличчя. Залишити шрам, подібний до того, що красувався на вилиці її матері, — маленький і тоненький, не довший за ніготь, але який нагадував про удар, якого він завдав матері, коли зайшов надто далеко у своїй жахливій люті.

Удар, який змусив Ембер Квінлан утекти — вагітною Брайс.

Виродок. Старий мерзенний виродок.

— То він просто стурбований кошмаром для загалу, яким стане смерть Квінлан напередодні Саміту, — грубо промовив Гант, обличчя якого скривилося від огиди.

— Не роби вигляд, що здивований, — сказав Рунн, а тоді звернувся до Брайс: — Я лише посланець. Подумай, чи мудро робити це приводом для війни з ним.

Вона нізащо не пустить Рунна до своєї квартири, щоб він там нею командував. Особливо з його дружками. Достатньо й того, що їй доводиться працювати разом з ним над цією справою.

О боги, голова буквально розколювалася.

— Гаразд, — розлючено промовила вона. — Він сказав, що мені потрібен охоронець —_: але не конкретно ти, так? — Рунн напружено мовчав, і вона продовжила: — Тоді от що я думаю. Натомість зі мною залишається Аталар. Наказ виконано. Задоволений?

— Йому це не сподобається.

Брайс самовдоволено усміхнулася, хоча її кров закипала у жилах.

— Він не сказав, хто саме повинен мене охороняти. Виродку варто бути точнішим у своїх формулюваннях.

Навіть Рунн не міг із цим сперечатися.

Якщо Аталара і шокував вибір Брайс, він цього не показав.

Рунн побачив, як янгол перевів насторожений погляд з нього на сестру.

Прокляття. Невже Аталар нарешті почав складати одне з другим — що вони були пов’язані міцніше, ніж кузени, і що батько Рунна не мав би проявляти до неї такий інтерес?

— Це ти розповів усе своєму татусю? — прошкварчала Брайс до Рунна.

— Ні, — відповів він. Батько загнав його у глухий кут запитаннями про похід до храму одразу після того, як він вибрався зі зруйнованого клубу. Чесно кажучи, враховуючи те, яким розлюченим був Король Осені, було дивом, що Рунн зараз не лежав мертвий у стічній канаві. — У нього своя мережа шпигунів, про яку навіть я не знаю.

Брайс насупилася, але наступної миті, підвівшись з дивана, скривилася від болю. Аталар про всяк випадок простягнув руку, готуючись підтримати її за лікоть.

У Рунна задзижчав телефон, і він дістав його з кишені, щоб прочитати повідомлення, яке вигулькнуло на екрані. І низку наступних, які повилітали за першим.

Деклан написав у їхньому спільному з Флінном чаті: «Що в біса сталося?»

Флінн відповів: «Я у клубі. Сабіна відправила Амелі Рейвенскрофт керувати загонами Допоміжних сил, ті розбирають завали і допомагають пораненим. Рунне, вона сказала, що бачила, як ти пішов. Ти в порядку?»

Рунн відповів, просто щоб вони не дзвонили: «Усе гаразд. Скоро зустрінемося у клубі». Він стиснув телефон у кулаці, коли Брайс попрямувала повз нього до вхідних дверей і жахливої панорами, що відкривалася за ними. Надворі завивали сирени, відкидаючи синьо-червоне світло на дубову підлогу вестибюля.

Але його сестра, потягнувшись до ручки, зупинилася і, розвернувшись, спитала:

— Чого ти взагалі прийшов у «Ворон» перед вибухом?

Попався. Якщо він скаже, що йому зателефонував Різо, якщо зізнається, що стежить за нею, то вона відкусить йому голову. Тому Рунн сказав напівправду:

— Хотів перевірити бібліотеку твоєї хазяйки.

Гант, який теж прямував до виходу, зупинився за крок від Брайс. Рунн із цікавістю спостерігав, як парочка спробувала вдати спантеличення, — справді, вражаюче.

— Яку бібліотеку? — наче сама невинність, перепитала Брайс.

Він міг поклястися, що Аталар стримував усмішку.

— Ту, яка захована під галереєю і про яку всім відомо, — суворо промовив Рунн.

— Уперше про неї чую, — знизавши плечима, сказав Гант.

— Відвали, Аталаре, — Рунн стиснув щелепи так, що вони заболіли.

— Слухай, — сказала Брайс, — я розумію, що ти хочеш до нашого тісного клубу крутих перців, але у нас суворий відбір.

Так, Аталар справді щосили намагався не усміхнутися.

— Я хочу подивитися на тамтешні книжки, — прогарчав Рунн. — Перевірити, чи не знайдеться щось про Ріг, — Брайс замовкла, почувши нотку домінування у голосі брата. Коли справа була серйозна, він міг увімкнути боса.

Хоча Аталар сердито зиркав на нього, Рунн звернувся до сестри:

— Я двічі передивився Фейські Архіви, але… — Він похитав головою. — Я продовжую думати про галерею. Тож, можливо, у ній щось є.

— Я перевіряла, — сказала Брайс. — Про Ріг немає нічого, крім невиразних згадок.

Рунн слабко посміхнувся.

— Отже, ти визнаєш, що бібліотека існує…

Брайс похмуро подивилася на нього. Він знав цей задумливий погляд.

— То що?

Брайс перекинула волосся через брудне й подряпане плече.

— Давай домовимося: ти можеш прийти до галереї та пошукати інформацію про Ріг, і я допоможу чим зможу. Якщо… — Аталар повернув до неї голову, й обурений вираз на його обличчі потішив Рунна. Але Брайс продовжила, кивнувши до телефона у руці брата: — Якщо віддаси Деклана у моє розпорядження.

— Тоді мені доведеться розповісти йому про цю справу. А те, що відомо Деклану, одразу дізнається і Флінн.

— Нехай. Можеш ознайомити їх з нашою ситуацією. Але скажи Деку, що мені потрібні дані про останні переміщення Даніки.

— Не уявляю, звідки він може їх узяти, — зізнався Рунн.

— Вони мають бути у Лігві, — промовив Гант, дивлячись на Брайс із чимсь схожим на захват. — Скажи Еммету, щоб зламав архіви Лігва.

— Гаразд, — кивнув Рунн. — Передам йому пізніше.

Брайс натягнуто посміхнулася:

— Тоді можеш завтра приходити до галереї.

Рунна вразило, що він так легко отримав доступ до бібліотеки, але за мить він опанував себе і сказав:

— Будьте обережні.

Якщо Брайс з Аталаром не помиляються і це справді були повстанці Кереса, які діяли за наказом Бріґґса чи щоби вшанувати свого лідера… почнеться кошмарний політичний безлад. А якщо він має рацію стосовно того символу і це справді був Ріг, якщо цей вибух і вбивство послушниці були цілеспрямованими попередженнями щодо їхніх пошуків… тоді загроза для всіх них щойно стала збіса смертельнішою.

Наостанок Брайс солодко промуркотіла:

— Переказуй своєму татусю вітання — і що він може котитися під три чорти.

Рунн знову зціпив зуби, а Аталар знову вишкірився. Крилатий придурок.

Парочка вийшла у двері, і за мить задзвонив телефон Рунна.

— Що? — відповів він.

Рунн міг поклястися, що почув, як батько напружився, перш ніж протяжливо промовив:

— Це так ти говориш зі своїм королем?

Рунн вирішив не відповідати. Батько продовжив:

— Оскільки ти не можеш припинити розводитися про мої справи, я хотів би прояснити дещо стосовно Рога, — Рунн напружився. — Я не хочу, щоб він дістався янголам.

— Гаразд, — Рунн не став казати, що Ріг не дістанеться нікому. Він повернеться одразу до храму, де перебуватиме під постійною охороною фейрі.

— Не спускай ока з того дівчиська.

— Обох очей.

— Я не жартую, хлопче.

— Я теж, — прогарчав Рунн, щоб батько відчув щирість у його голосі.

Король Осені продовжив:

— Ти, Кронпринц, розкрив таємниці свого короля тому дівчиську й Аталару. Знаєш, за це я маю повне право тебе покарати.

«Уперед, — хотілося сказати йому. — Давай, покарай мене. Зроби мені послугу і заразом забери мій титул. Усе одно королівський рід закінчиться на мені».

Коли Рунн уперше почув ці слова, його знудило. Тоді йому було тринадцять і його, як і всіх фейрі, відправили до Провидиці дізнатися своє майбутнє. Колись цей ритуал передвіщав шлюби і союзи. Зараз його використовували радше для того, щоб дізнатися життєвий шлях дитини та її майбутні досягнення. Для Рунна — і, пізніше, для Брайс — це стало катастрофою.

Рунн благав Провидицю сказати, що вона має на увазі: він загине, не встигнувши зачати спадкоємця? Чи вона натякає на те, що він безплідний? Але Провидиця лише повторила: «Королівський рід закінчиться на тобі, Принце».

Йому не вистачило сміливості сказати королю те, що він дізнався. Тож він, побоюючись розчарування і люті батька, збрехав: «Провидиця сказала, що я буду чесним і справедливим королем».

Батько все одно засмутився, але лише через те, що вигадане пророцтво не віщувало могутнішої долі його сину.

Тому — так. Якщо батько хоче позбавити його титулу, то лише зробить йому послугу. І несамохіть зрештою здійснить те пророцтво.

Одного разу Рунн по-справжньому занепокоївся через значення цього пророцтва — того дня, коли дізнався, що в нього є менша сестричка. Він подумав, що воно передвіщало її передчасну смерть. Але його страхи розвіяв той факт, що вона не була і ніколи не буде визнана членкинею королівського роду. На щастя, Брайс ніколи не питала, чому тоді, у ті далекі роки, коли вони ще були близькі, Рунн не просив їхнього батька публічно визнати її своєю донькою.

Король Осені продовжив:

— На жаль, покарання, на яке ти заслуговуєш, позбавить тебе можливості шукати Ріг.

Навколо Рунна закружляли магічні тіні.

— Тоді залишимо це на наступний раз.

Батько щось прогарчав, але Рунн поклав слухавку.