Дім Землі та Крові

42

У ранковому світлі річка Істрос виблискувала синявою, її води були досить прозорі, щоб побачити детрит, розкиданий серед блідих скель і трави, що колихалася на дні. Упродовж багатьох століть існування Міста Півмісяця там, під водою, іржавіли прерізні артефакти, що їх постійно перетрушували різноманітні істоти, які перебивалися з того, що збирали всякий непотріб, викинутий у річку.

За чутками колись міська влада спробувала запровадити великі штрафи для тих, хто скидає мотлох у річку, але різноманітні падальники дізналися про це і зчинили такий галас, що у Річкової Королеви не було іншого виходу, окрім як відхилити законопроєкт, коли його було офіційно запропоновано.

Над головою ширяли янголи, відьми і крилаті перевертні, тримаючись подалі від туманного мороку Кістяного Кварталу. Нічна злива змінилася приємним весняним днем — жодних слідів миготливих вогників, які часто плавали під гладінню ріки й були помітні лише з настанням ночі.

Брайс похмуро дивилася на ракоподібного — гігантського блакитного краба — який повз уздовж бетонного причалу, перебираючи купи пивних пляшок — залишки нічної пиятики.

— Ти колись бував у русалковому місті?

— Ні, — Гант шелеснув крилами, легенько торкнувшись одним її плеча. — Мені більше подобається на суші.

Дмухнув річковий бриз — холодний, попри теплий день.

— А ти?

Вона потерла гладкі рукава старої шкіряної Даніччиної куртки, намагаючись зігріти руки.

Мене ніколи не запрошували.

Як не запрошували і більшість тих, хто жив на землі. Річковий народ славився своєю потайністю, їхнє підводне місто — Блакитний Двір — мало хто бачив. Раз на день виконувався один-єдиний рейс — туди й назад курсував скляний підводний човен, на який пускали лише за запрошенням. Та навіть маючи достатній об’єм легень чи певне спорядження, усім вистачало розуму не пірнати у води Істрос — враховуючи те, що у них водилося.

За кілька сотень ярдів від них на поверхню виринула руда голова. Мускуляста рука, почасти вкрита лускою, помахала їм і зникла, блиснувши на сонці гострими сірими нігтями.

Гант глянув на Брайс.

— У тебе є знайомі русалки?

Брайс вигнула кутик рота.

— Була одна — сусідка на першому курсі університету. Відривалася крутіше, ніж усі ми разом узяті.

Русалки могли повністю трансформуватися у людей на короткі проміжки часу, але якщо вони надто затримувалися у людській подобі, то перетворення ставало незворотним. Їхня луска пересихала і розсипалася на порох, а зябра геть усихали. Сусідці Брайс по гуртожитку встановили у кімнаті величезну ванну, тож їй не доводилося переривати навчання, щоб раз на день повертатися до Істрос.

Під кінець першого навчального місяця русалка перетворила свою кімнату на місце для вечірок. Вечірок, які Брайс із Данікою з радістю відвідували, з Коннором і Торном за компанію. А під кінець першого навчального року весь їхній поверх був настільки потрощений і затоплений, що всі тусовщики отримали чималий штраф за завдані збитки.

Брайс подбала про те, щоб перехопити листа раніше, ніж батьки дістануть його з поштової скриньки, і тихенько сплатила штраф марками, які заробила того літа, працюючи у місцевому кафе-морозиві.

Сабіна отримала листа, сплатила штраф і змусила Даніку все літо збирати сміття на Асфоделевих Луках.

«Поводься як непотріб, — сказала Сабіна дочці, — і зможеш проводити серед нього цілі дні».

Звісно ж, на наступний День осіннього рівнодення, Брайс із Данікою вдяглися у костюми сміттєбаків.

Вода у річці була досить прозорою, і Брайс із Гантом побачили, як до них підпливає міцне чоловіче тіло. Рудувато-коричнева луска на його довгому хвості відбивала світло, наче відполірована мідь. Її перетинали чорні смужки, і візерунок продовжувався на його тулубі й руках. Він був схожий на якогось водяного тигра. Гола шкіра його передпліч і грудей була сильно засмагла. Певно, русал годинами вилежував на поверхні або вигрівався на скелях якоїсь прихованої бухти на узбережжі.

З води виринула голова чоловіка, його кігтисті руки відкинули назад руде волосся, підстрижене під каре, і він широко усміхнувся до Ганта:

— Давно не бачилися.

Гант усміхнувся до русала, який тримався на плаву перед ними.

— Радий, що ти не надто зайнятий своїм новим модним титулом, щоб привітатися.

Русал лише зневажливо відмахнувся, і Гант кивком підізвав Брайс.

— Брайс, це Таріон Кетос, — вона підійшла до бетонного краю причалу. — Старий друг.

— Не такий старий, як ти, — знову вишкірився Таріон до Ганта.

Брайс м’яко усміхнулася.

— Приємно познайомитися.

— Мені теж дуже приємно, Брайс, — світло-карі очі Таріона заблищали.

Помилуй його боги. Гант відкашлявся.

— Ми прийшли у службовій справі.

Таріон проплив останні метри до краю причалу і безтурботним помахом хвоста скинув бідолашного ракоподібного у блакитні хвилі. Спершись кігтистими руками на бетон, він легко підтягнув своє масивне тіло з води. Зябра під його вухами закрилися, коли він переключився на дихання ротом і носом. Потім русал поплескав по мокрому бетону коло себе і підморгнув Брайс.

Сідай, Довгонога, і все мені розказуй.

Брайс хихотнула.

— А ти небезпечний.

— Небезпека — моє друге ім’я.

Гант закотив очі. Але Брайс всілася поруч із русалом, вочевидь, не переймаючись тим, що її зелена сукня, яку вона вдягла під шкіряну куртку, намокне. Потім вона скинула бежеві туфлі й занурила ноги у воду, легенько ними поплюскуючи. За інших обставин він відтягнув би її від берега і пояснив би, що їй пощастить, якщо вона втратить лише ногу. Але поруч був Таріон, і ніхто з річкових мешканців не наважиться до них наблизитися.

— Ти з 33-го чи з Допоміжних сил? — спитав Таріон Брайс.

— Не вгадав. Я працюю з Гантом консультантом у цій справі.

Таріон хмикнув.

— А як твій хлопець ставиться до того, що ти працюєш зі знаменитим Умброю Мортісом?

Гант сів по інший бік від русала.

— Дуже тонко, Таріоне.

Але Брайс розпливлася в усмішці.

Майже так само, як сьогодні вранці, коли він зазирнув до її кімнати, аби перевірити, чи вона вже зібралася. Звісно ж, його погляд одразу впав на ліву тумбочку. І тоді її усмішка стала хижою, ніби вона точно знала, про що він думає.

Учора, відчинивши її шафу для білизни, він точно не шукав там ніяких секс-іграшок. Але він помітив фіолетовий відблиск, і — гаразд, можливо, така думка і промайнула у його голові — його рука сама потягнулася по коробку.

А тепер, знаючи, що вони лежать у тій тумбочці, він не міг відірвати від неї погляд, і уявляв Брайс із ними, у ліжку. Як вона лежить, відкинувшись на подушках, і…

Можливо, через це йому сьогодні так погано і спалося.

Таріон відкинувся назад, спершись на руки, і, демонструючи свій прес, невинно спитав:

— Про що я говорив?

Брайс засміялася, відверто роздивляючись мускулясте тіло русала.

— У мене немає хлопця. Хочеш ним стати?

Таріон вишкірився.

— Ти любиш плавати?

Ганту, який випив сьогодні лише одну чашку кави, урвався терпець.

— Я знаю, що ти зайнятий, Таріоне, — процідив він крізь зуби, підкреслюючи слова настільки, що русал переключив свою увагу на нього, — тож ми постараємося швидко.

— О, не поспішай, — відповів Таріон, і його очі по-чоловічому виклично заблищали. — Річкова Королева відпустила мене на весь ранок, тож я у вашому розпорядженні.

— Ти працюєш на Річкову Королеву? — спитала Брайс.

— Я скромний лакей при її дворі, але так.

Гант нахилився вперед і впіймав погляд Брайс.

— Таріона щойно підвищили до Капітана Розвідки. Не дозволяй його шарму і зневажливим висловлюванням заморочити тобі голову.

— Шарм і зневажливість — дві мої улюблені риси, — сказала Брайс і цього разу сама підморгнула Таріону.

Усмішка русала стала ще ширшою.

— Обережніше, Брайс. Я можу вирішити, що ти мені подобаєшся, і заберу тебе на глибину.

Гант застережливо подивився на Таріона. Багато років тому деякі лихі русали так і робили. Затягували людських наречених до своїх підводних дворів і тримали їх там, замкненими всередині велетенських повітряних бульбашок, в яких містилися частини їхніх палаців і міст, без можливості піднятися на поверхню.

Брайс відмахнулася від жахливої історії.

— У нас є до тебе кілька запитань, якщо ти не проти.

Таріон ліниво махнув перетинчастою кігтистою рукою. Русалки і русали мали різноманітне і яскраве забарвлення: строката або одноколірна луска, смугасті або плямисті візерунки, довгі, короткі або прозорі плавники на хвостах. Їхня магія здебільшого була пов’язана зі стихією, в якій вони жили, але дехто міг викликати бурі. Подейкували, що Річкова Королева, наполовину русалка наполовину річковий дух, могла викликати значно гірші негоди й була здатна змити з лиця землі весь Місяцеград, якщо її розгнівати.

За легендою, вона була донькою Оґенас, народженою від могутньої ріки-що-огинала-весь-світ, і сестрою Королеви Океанів відлюдкуватої правительки п’яти великих морів Мідґарда. Гант припускав, що шанси на те, що Річкова Королева справді мала божественне походження, були п’ятдесят на п’ятдесят, а втім, містяни щосили намагалися її не злити. Навіть Михей підтримував з нею здорові, шанобливі стосунки.

— Чи не помічав ти останнім часом чогось незвичного? — спитав Гант.

Таріон ліниво плюснув хвостом по блискучій річковій гладіні.

— Що це у вас за справа? Убивство?

— Так, — відповів Гант, і обличчя Брайс напружилося.

Таріон постукав кігтями по бетону.

— Серійний убивця?

— Просто відповідай на запитання, придурку.

Таріон глянув на Брайс.

— Якщо він і з тобою так розмовляє, сподіваюся, ти даєш йому по яйцях.

— Вона це обожнює, — пробурмотів Гант.

— Гант уже засвоїв урок про те, що мене краще не виводити, — солодко протягнула Брайс.

Таріон лукаво усміхнувся.

— Про це я б охоче послухав.

— Хто б сумнівався, — буркнув Гант.

— Це пов’язано з тим, що минулого тижня Королева Змій прибрала з вулиць своїх людей?

— Так, — обережно сказав Гант.

Очі Таріона потемніли — нагадування про те, що русал становив смертельну загрозу, коли був не в настрої, і що не дарма річкові істоти не зв’язувалися з їхнім плем’ям.

— Відбувається якась чортівня, еге ж?

— Ми намагаємося це зупинити, — сказав Гант.

Русал серйозно кивнув.

— Я попитаю.

— Тільки потай, Таріоне. Що менше людей знатиме, що щось відбувається, то краще.

Таріон ковзнув назад у воду, знову скинувши бідолашного краба, який видирався назад на причал. Сильний хвіст русала молотив по воді, поки його хазяїн, невимушено тримаючись на місці, дивився на Ганта і Брайс.

— Мені сказати своїй королеві, щоб вона теж відкликала наших людей?

— Поки що це не вписується у загальну схему, — сказав Гант, — але попередити не зашкодить.

— Про що я маю її попередити?

— Про древнього демона кристалоса, — тихо промовила Брайс. — Про монстра з самої Безодні, породженого самим Пожирачем Зірок.

Якусь мить Таріон мовчав. Його засмагле обличчя зблідло. Потім він вилаявся і провів рукою по мокрому волоссю.

— Я попитаю, — знову пообіцяв він.

Увагу Ганта привернув рух далеко за течією. Чорний човен плив у туман Кістяного Кварталу.

На Чорній Пристані, що виступала з світлої берегової лінії міста, наче темний меч, під чорнильними арками тіснилися учасники процесії, молячись, щоб човен благополучно доставив накриту покривалом соснову труну на той берег.

Навколо дерев’яного човна кружляли широкі лускаті спини, виринаючи на поверхню і нетерпляче звиваючись. В очікуванні останнього суду — і бенкету.

Таріон простежив за його поглядом.

— Ставлю п’ять марок на те, що перекинеться.

— Це огидно, — просичала Брайс.

Таріон махнув хвостом, грайливо забризкавши їй ноги.

— На твоєму Відплитті я не закладатимуся, Довгонога. Обіцяю, — він плюснув водою у бік Ганта. — І ми всі знаємо, що твій човен перекинеться, не встигнувши навіть відплисти від берега.

— Дуже смішно.

Позаду них підстрибцем пробігла видра у світловідбивальному жовтому жилеті і з запечатаною воском трубкою з посланням в ікластій пащі. Ледве глянувши в їхній бік, вона стрибнула в річку і зникла. Брайс закусила губу і пронизливо пискнула.

Безстрашним пухнастим посланцям було важко протистояти — навіть Ганту. Хоча вони були звичайними тваринами, а не перевертнями, вони мали надприродний рівень інтелекту завдяки древній магії у їхніх жилах. Вони знайшли своє призначення, забезпечуючи зв’язок, який не потребував використання технологій, між мешканцями трьох царств, з яких складалося Місто Півмісяця: русалками у річці Істрос, женцями у Кістяному Кварталі і мешканцями самого Місяцеграда.

Таріон засміявся, дивлячись на неприховане захоплення на обличчі Брайс.

— Думаєш, женці так само мліють від них?

— Можу закластися, що навіть Король Осені пищить, коли їх бачить, — сказала Брайс. — Почасти через них я й хотіла сюди переїхати.

— Справді? — здивовано звів брову Гант.

— Уперше я побачила їх у дитинстві й подумала, що вони — найчарівніше з усього, що я бачила, — сяючи, промовила вона. — Я й досі так вважаю.

— Враховуючи твою сферу роботи, це багато про що каже.

Таріон схилив голову набік.

— І що це за сфера?

— Антикваріат, — відповіла Брайс. — Якщо знайдеш щось цікаве у річкових глибинах — дай мені знати.

— Я відправлю до тебе видру.

Гант підвівся і простягнув руку Брайс, допомагаючи їй встати.

— Тримай нас у курсі.

Таріон іронічно відсалютував йому.

— Побачимося, коли побачимося, — сказав він і, розкривши зябра, пірнув під воду.

Вони дивилися, як він пливе до самих глибин річки, тим самим шляхом, що й видра, пірнаючи все глибше й глибше — до тих далеких мерехтливих вогників.

— Він такий любчик, — пробурмотіла Брайс, коли Гант, узявши другою рукою її за лікоть, підняв її на ноги.

Він затримав руку. Тепло її тіла обпікало навіть крізь шкіряну тканину куртки.

— Зачекай, доки не побачиш його у людській подобі. Він заколот здатен спричинити.

Брайс розсміялася.

— Як ви взагалі познайомилися?

— Минулого року ми розслідували серію вбивств русалок, — очі Брайс потемніли, коли вона зрозуміла, про що він. Це показували у всіх новинах. — Однією з жертв стала менша сестра Таріона. Справа була досить гучна, тож Михей доручив мені допомогти з розслідуванням, і поки воно тривало, ми з Таріоном кілька тижнів працювали разом.

За це Михей скосив його борг аж на цілих три життя.

Брайс здригнулася.

— То це ви двоє піймали вбивцю? У новинах про це ніколи не говорили — сказали лише, що його затримали. Більше нічого — навіть його особу не розкрили.

Ганг відпустив її лікоть.

— Ми. Вбивцею виявився злісний перевертень, що перекидався на пантеру. Я віддав його Таріону.

— Припускаю, що перевертень так і не потрапив до Блакитного Двору.

Гант оглянув мерехтливу гладінь ріки.

— Так, не потрапив.

— Брайс була до тебе приязна, Аті?

Брайс, яка сиділа за столом у виставковій залі, пробурмотіла: «О ні», — і продовжила переглядати документи, надіслані Джесібою.

Гант сидів навпроти неї, розкинувшись у кріслі — втілення янгольської зарозумілості.

— А що б ти зробила, якби я сказав, що не була, Лехабо? — спитав він вогняну спрайту, яка причаїлася у відчинених залізних дверях.

Лехаба кружляла у склепінчастому проході, не наважуючись вилетіти до зали. Не тоді, коли її могла побачити Джесіба.

— Я би цілий місяць палила її обіди.

Гант захихотів, і його сміх пройняв Брайс до кісток. Вона мимоволі усміхнулася.

Раптом у бібліотеці щось важко гупнуло — було чути навіть тут, угорі, — і Лехаба помчала вниз, просичавши: «Місце!»

Брайс глянула на Ганта, який передивлявся знімки демона, зроблені кілька днів тому. Волосся падало йому на чоло, чорні пасма сяяли, мов шовк. Брайс стиснула пальці над клавіатурою.

Гант підвів голову.

— Нам потрібно більше інформації про Сабіну. Те, що вона підмінила запис крадіжки Рога з храму, підозріло — як і її слова тієї ночі у кімнаті спостереження, — але це не обов’язково означає, що вона вбивця. Я не можу звертатися до Михея без конкретних доказів.

Брайс почухала потилицю.

— Рунн також не знайшов жодних зачіпок щодо пошуків Рога, щоб ми могли виманити кристалоса.

Запала тиша. Гант закинув ногу на ногу, а тоді простягнув руку до сусіднього стільця, на який вона скинула куртку Даніки — бо було лінь її повісити.

— Я бачив Даніку в цій куртці — на фото у твоїй гостьовій кімнаті. Навіщо ти її зберігаєш?-

Брайс важко видихнула, вдячна за те, що він змінив тему.

— Раніше Даніка тримала свої речі тут, у комірчині, щоб не повертатися до квартири чи до Лігва. Того дня вона залишила куртку тут… — Вона знову видихнула і глянула у бік душової у задній частині галереї, де Даніка перевдягалася всього за кілька годин до смерті. — Я не хотіла, щоб куртка дісталася Сабіні. Вона прочитала би напис на спині й викинула її у смітник.

Гант узяв куртку і прочитав:

— За любові усе можливо.

Брайс кивнула.

— У мене на спині витатуйовано те саме. Тобто, якимсь вигадливим шрифтом, який Даніка відкопала в інтернеті, але… вона була зациклена на цій фразі. Вочевидь, лише її сказала їй Провидиця. Що нелогічно, оскільки Даніка була однією з найнеромантичніших людей, яких я зустрічала, але… — Брайс покрутила амулет на шиї, смикнувши його туди-сюди на ланцюжку. — Щось у цій фразі резонує з Данікою. Тому після її смерті я зберегла куртку. І почала її носити.

Гант обережно поклав куртку назад на стілець.

— Я розумію — це особисте, — здавалося, він більше не збирався говорити, та раптом продовжив: — Пам’ятаєш ту кепку, з якої ти глузувала?

— Я з неї не глузувала. Ти просто не схожий на тих чоловіків, які носять подібні речі.

Він знову захихотів — і вона знову відчула його сміх шкірою.

— Та кепка була першим, що я купив, коли приїхав сюди. З першої зарплати, яку отримав від Михея, — кутик його рота вигнувся вгору. — Я побачив її у спортивному магазині, і вона здавалася такою звичайною. Ти не уявляєш, наскільки Місяцеград відрізняється від Вічного Міста. Від усіх міст на Панґері. І ця кепка просто…

— …це символізувала?

— Ага. Здавалося, це був новий початок. Крок до більш нормального існування. Ну, настільки нормального, наскільки воно може бути в такого, як я.

Брайс стрималася, щоб не глянути на його зап’ясток.

— Отже, у тебе кепка — а у мене Джемова Джина.

Його усмішка осяяла сірість галереї.

— Дивно, що ти не зробила собі татуювання з нею.

Він обвів її очима, затримавши погляд на короткій обтислій зеленій сукні.

Брайс піджала пальці на ногах.

— Хто сказав, що у мене немає витатуйованої єдиноріжки там, де ти не можеш побачити, Аталаре?

Вона дивилася, як він подумки перебирає усе, що вже бачив. Відколи він переїхав до неї, Брайс припинила розгулювати по квартирі у нижній білизні, але вона знала, що до цього він бачив її у вікні. Знала, що він розумів, що існувала обмежена кількість інтимних місць, де могло бути сховане ще одне її татуювання.

Брайс могла поклястися, що його голос понизився на одну-дві октави, коли він спитав:

— А є?

Будь-якому іншому чоловіку вона би сказала: «Чому б тобі не перевірити самому?»

З будь-яким іншим чоловіком вона би вже була на іншому боці стола й заповзала йому на коліна. Розстібала би його ремінь.

А потім опустилася би на його член і, осідлавши його, скакала на ньому, поки їхні задихані стогони не…

Вона змусила себе повернутися до документації.

Якщо тобі цікаво, є кілька чоловіків, які можуть відповісти на це запитання.

Як її голос лишився таким рівним, було загадкою.

Мовчання Ганта можна було відчути на дотик. Брайс не наважувалася визирнути з-за екрана ноутбука.

Але його очі досі пильно дивилися на неї, пропалюючи наскрізь.

Її серцебиття, здавалося, віддавало по всьому тілу. Небезпечний, дурний, безрозсудний вчинок…

Гант важко й напружено видихнув. Стілець, на якому він сидів, заскрипів, коли янгол засовався, зашелестівши крилами. Вона не сміла глянути на нього, бо, щиро кажучи, не знала, що робитиме, якщо гляне.

Але потім Гант промовив хрипким голосом:

— Треба зосередитися на Сабіні.

Почувши це ім’я, Брайс відчула, що її наче облили крижаною водою.

Так. Правильно. Звісно. Тому що замутити романчик з Умброю Мортісом не видавалося можливим. Причин на це було вдосталь, починаючи з його туги за втраченим коханням і закінчуючи тим фактом, що він був власністю клятого Губернатора. І ще зважаючи на мільйон інших перешкод.

Брайс досі не могла підвести на нього погляд, коли Гант спитав:

— Є ідеї, як нам дістати більше інформації про Сабіну? Хоча б одним оком подивитися на те, чим вона зараз займається?

Брайс треба було зайняти руки та щось зробити зі своїм розпашілим тілом, тож вона роздрукувала документи, надіслані Джесібою, підписала їх і проставила дати.

— Ми не можемо викликати Сабіну для офіційного допиту, бо дамо зрозуміти, що підозрюємо її, — сказала Брайс, нарешті глянувши на Ганта.

Його обличчя розчервонілося, а очі… Вогняний Соласе, його чорні очі блищали, втупившись у неї. Здавалося, він хотів торкнутися її.

Пригубити її.

— Так, — погодився він, проводячи рукою по волоссю. Його погляд став звичним, темний вогонь в очах заспокоївся. Дякувати богам.

Брайс дещо спало на думку, і вона промовила здавленим голосом, відчуваючи, як її нутрощі зводить від страху:

— Тому, гадаю, нам треба самим піти до Сабіни і розпитати її.