Дім Землі та Крові

20

Шукай там, де болить найбільше.

Брайс утрималася від того, щоб сказати Аталару, наскільки точною була підказка Королеви Змій. Вона вже віддала йому свій список підозрюваних — але про другий список він не питав.

Тож ось що вона вирішила зробити: скласти перелік усіх переміщень Даніки за останній тиждень її життя. Але щойно вона закінчила з підготовкою галереї до робочого дня і спустилася до бібліотеки, щоб скласти список… її занудило.

Тож натомість вона увімкнула ноутбук і почала переглядати своє листування з Максимусом Терціаном за півтора місяця. Можливо, вона знайде у ній якийсь зв’язок — чи принаймні натяк на його плани на той злощасний вечір.

Утім, з кожним прочитаним професійним, сухим імейлом, у намертво заварені двері її свідомості скреблися спогади з останніх днів життя Даніки. Наче загрозливі привиди, вони сичали й шепотіли, і вона намагалася їх ігнорувати, намагалася зосередитися на листах Терціана, але…

Лехаба відірвала погляд від планшета, на якому дивилася свій улюблений серіал про ванірів, розвалившись на крихітному диванчику — його колись віддала їй Брайс, діставши зі свого дитячого лялькового будиночка. Її скляний купол стояв позаду, на стосі книжок, а над ним схилялися квітки фіолетової орхідеї.

— Ти могла би впустити янгола сюди і працювати з ним разом над тим, що, вочевидь, тобі так важко дається.

Брайс закотила очі.

— У тебе до Аталара якийсь нездоровий інтерес.

— Хіба ти не бачила, який він? — зітхнула Лехаба.

— Враховуючи те, що він живе на сусідньому даху, — так, бачила.

Лехаба поставила на паузу серіал і відкинулася на спинку крихітного диванчика.

— Він… чарівний.

— Ага, поки рота не відкриє, — Брайс закрила імейл, який читала, — один із сотні в їхній переписці з Терціаном і перший, в якому він дозволив собі легкий флірт.

— Гант такий гарний що міг би зніматися у цьому серіалі, — Лехаба граційно вказала пальцем ноги на планшет.

— На жаль, не думаю, що з вашою з Аталаром різницею у розмірах у вас щось могло би вийти у ліжку. Ти навіть не зможеш обхопити своїми рученятами його член.

Лехаба соромливо пхикнула, випустивши клуби диму, і замахала своїми крихітними руками, розганяючи його.

— Бібі!

Брайс захихотіла, а тоді вказала на планшет.

— Це ж не я залипаю у серіал, який, по суті, просто порнуха з сюжетом. Як він там називається? «Страхи і трахи?».

Лехаба почервоніла.

— Він називається не так, і ти це знаєш! Це художній серіал. Вони займаються любов’ю. Вони не… — вогняна спрайта поперхнулася.

— Трахаються? — сухо закінчила Брайс.

— Атож, — строго кивнула Лехаба.

Брайс засміялася, дозволяючи сміху прогнати рій привидів минулого, і спрайта, попри свою соромливість, теж захихотіла.

— Сумніваюся, що Гант Аталар — із тих, хто займається любов’ю.

Лехаба закрила обличчя долонями, загудівши від сорому.

Щоб помучити її ще трохи, Брайс додала:

— Він радше обіпре тебе об стіл і…

Задзвонив телефон.

Брайс звела погляд до стелі, думаючи, чи міг їх якось почути Аталар, але… ні. Це було ще гірше.

— Добрий день, Джесібо, — відповіла вона на дзвінок, жестом наказуючи Лехабі повернутися на вахту на випадок, якщо чаклунка спостерігала за ними крізь камери бібліотеки.

— Привіт, Брайс. Рада бачити, що Лехаба працює не покладаючи рук.

Лехаба швидко вимкнула планшет і спробувала якнайкраще вдати, що пильнує книжки.

— У неї ранкова перерва. На одну вона має право, — сказала Брайс. Лехаба кинула на неї вдячний погляд, що пронизував до кісток. Джесіба ж лише почала перераховувати свої численні розпорядження.

За пів години Брайс сиділа за столом у виставковій залі й дивилася на зачинені вхідні двері галереї. Цокання годинника заповнювало собою залу, невблаганно нагадуючи про кожну втрачену секунду. Кожну секунду часу, упродовж якого вбивця Даніки і зграї бродив вулицями міста, поки вона сиділа тут, займаючись довбаною документацією.

Годі витримати. Утім, від думки про те, щоб відчинити двері тим болісним спогадам…

Вона знала, що пошкодує про це. Знала, що це величезна дурість. Та все ж вирішила набрати номер телефону, перш ніж встигне у ньому засумніватися.

— Що сталося? — Голос Ганта був різкий і вже стурбований.

— Чому ти думаєш, що щось сталося?

— Тому що ти ніколи раніше мені не дзвонила, Квінлан.

Це була дурість — страшенна дурість. Вона відкашлялася, намагаючись придумати якесь виправдання, типу замовлення їжі на ланч, коли він спитав:

— Ти щось знайшла?

Заради Даніки, заради Зграї Дияволів, вона зможе це зробити.

І зробить. Зараз не час для гордості.

— Мені потрібно, щоб ти… допоміг мені де з чим.

— З чим? — 3 цими словами хтось гупнув у двері. Брайс знала що це він, навіть не перевіряючи зображення зовнішньої камери.

Вона відчинила двері й зустрілася лицем до лиця з Гантом, який стояв, розвівши крила, і пахнув кедром після дощу.

— Знову морочитимеш мені голову про те, що мені не можна всередину, чи, може, пропустимо ці байки? — іронічно запитав Гант.

— Та заходь уже, — Брайс залишила його у дверях і повернулася до свого стола. Тоді висунула нижню шухляду, дістала багаторазову пляшку і відпила просто з неї.

Гант зачинив за собою двері.

— Чи не зарано для випивки?

Вона промовчала і, зробивши ще один ковток, опустилася на стілець.

Він зміряв її поглядом.

— То ти скажеш мені, у чому справа?

З-за залізних дверей бібліотеки почувся ввічливий, але наполегливий стукіт. Гант різко зімкнув крила і повернув голову в бік важких металевих дверей.

Атріум виставкової зали знову наповнився стукотом.

— Бібі, — скрушно промовила Лехаба з-за дверей. — Бібі, у тебе все гаразд?

Брайс закотила очі. Хтоно, даруй їй терпіння.

— Хто там? — надто невимушено спитав Гант.

Стукіт пролунав утретє.

— Бібі? Бібі, будь ласка, скажи, що ти в порядку.

— Усе гаразд, — гукнула Брайс. — Повертайся вниз і займися роботою.

— Я хочу побачити тебе на власні очі, — сказала Лехаба точнісінько як стурбована тітонька. — Доти я не зможу зосередитися на роботі.

Гант насупив брови — хоча його губи вигнулися в усмішці.

— По-перше, перебільшення для неї — це свого роду мистецтво, — сказала йому Брайс.

— О, Бібі, іноді ти буваєш така жорстока…

— По-друге, лише небагатьом дозволено спускатися вниз, тож якщо ти доповіси про це Михею — нам кінець.

— Обіцяю, — насторожено промовив Гант. — Хоча Михей може розв’язати мені язика, якщо наполягатиме.

— Тоді не давай йому приводу для цікавості, — вона поставила пляшку на стіл і раптом виявила, що її ноги були на диво тверді.

Гант досі височів над нею. Жахливий терновий вінець, витатуюваний на його чолі, здавалося, висмоктував з зали усе світло.

Але Гант потер підборіддя.

— Багато чого там, унизу — контрабанда, еге ж?

— Ти ж певно вже зрозумів, що більшість із цього добра — контрабанда. Деякі з цих книжок і сувоїв — останні відомі примірники, які збереглися, — вона стиснула губи, а тоді тихо додала: — Багато людей постраждало і загинуло, щоб зберегти те, що зараз у бібліотеці унизу.

Більше вона і не могла сказати. Вона не могла прочитати переважну кількість книжок, оскільки вони були написані або мертвими мовами, або настільки майстерним шифром, що розшифрувати їх могли лише висококласні лінгвісти чи історики. Але минулого року вона нарешті дізналася, чим ті книги були. Знала, що астері й Сенат накажуть їх знищити. І що вже знищили усі інші примірники. У бібліотеці були також і звичайні книги, які Джесіба купляла здебільшого для себе — можливо, навіть для Підземного Короля. Але ті, котрі охороняла Лехаба… за них могли вбити. І вбивали.

— Я ні слова не скажу, — кивнув Гант.

Брайс зміряла його очима, а тоді розвернулася до залізних дверей.

— Вважай це подарунком на день народження, Леле, — пробурмотіла вона крізь метал.

Зітхнувши, залізні двері відчинилися, виявляючи сходи, встелені зеленим килимом, що вели вниз до бібліотеки. Гант ледь не врізався у Брайс, коли між ними виринула Лехаба, сяючи яскравим вогником, і промуркотіла:

— Привіт.

Янгол роздивився вогняну спрайту, яка зависла сантиметрів за тридцять від його обличчя. Завбільшки вона була з долоню Брайс, а над її крихітною голівкою звивалася копиця полум’яного волосся.

— Ну хіба ж ти не красуня, — промовив Гант низьким і м’яким голосом, від якого усі інстинкти Брайс різко прокинулися і випросталися.

Лехаба зажеврілася ще сильніше, обхопивши себе пухкими рученятами і схилила голову набік.

Брайс отямилася від враження, яке справив на неї голос Ганта. — Припини вдавати з себе скромницю.

Лехаба палко зиркнула на Брайс, але Гант підніс до неї палець, запрошуючи сісти.

— Ходімо?

Лехаба почервоніла, зробившись ледь не рубіновою, але підлетіла до його пошрамованого пальця і всілася, сором’язливо усміхаючись до янгола.

— Він дуже милий, Бібі, — зауважила вона, поки Брайс спускалася сходами вниз, де вже замиготіла сонцеподібна люстра. — Не розумію, чого ти стільки скаржишся на нього.

Брайс сердито озирнулася до вогняної спрайти. Але Лехаба зачарованими телячими очима дивилася на янгола. Гант криво усміхнувся Брайс, спускаючись за нею в саме серце бібліотеки.

Вона швидко відвернулася.

Можливо, Лехаба мала рацію щодо його зовнішності — він справді нічого.

Брайс відчувала кожен крок униз, кожен шелест крил Ганта, який ішов одразу за нею. Вона усвідомлювала, що повітря навколо наповнювалося його подихом, його силою і волею.

Окрім Джесіби, Сирінкса і Лехаби, разом з нею тут, унизу, була лише Даніка.

Сирінкс, який саме прокинувся од сну, побачив, що у них гість, — і постукав маленьким лев’ячим хвостиком по оксамитовому дивану.

— Сирі каже, що ти можеш його почухати, — сказала Лехаба Ганту.

— Гант зайнятий, — промовила Брайс, прямуючи до стола, на якому вона залишила розгорнуту книгу.

— То Сирі вміє говорити?

— З її слів, уміє, — пробурмотіла Брайс, шукаючи очима… так, вона поклала список на столик Лехаби. Вона рушила до нього, вгрузаючи високими підборами у килим.

— Тут, певно, тисячі книжок, — сказав Гант, оглядаючи височезні стелажі.

— О так, — погодилася Лехаба. — Але половина з них — це приватна колекція Джесіби. Деякі книги датуються ще…

Брайс застережливо кахикнула.

Лехаба показала їй язика і змовницьки зашепотіла до Ганта:

— Бібі дратується, бо не може скласти свій список.

— Я дратуюся, тому що зголодніла, а ти весь ранок наче скалка У дупі.

Лехаба поспішно злетіла з пальця Ганта до свого столика, де плюхнулася на ляльковий диванчик і сказала янголу, який, здавалося, не знав, чи хмуритися йому, чи сміятися:

— Бібі вдає з себе злюку, але насправді вона добра душа. Вона викупила Сирі, тому що Джесіба збиралася подарувати його одному клієнту — якомусь воєначальнику з Фаркаанських гір…

— Лехабо…

— Це правда.

Гант оглянув розмаїття тераріумів і рептилій у них, а тоді вдивився у порожні води величезного акваріума.

— Я думав, що він — якась вишукана домашня тваринка.

— О, так і є, — сказала Лехаба. — Сирінкса забрали від матері ще дитинчам, а потім десять років продавали по всьому світу. Потім Сирі придбала собі Джесіба, а потім його викупила Брайс — тобто, купила йому волю. У неї навіть відповідний документ є. Більше його ніхто не зможе купити, — спрайта вказала на химеру. — Зараз цього не видно, коли він ось так лежить, але на передній правій лапі у нього є тавро звільнення. Офіційний знак і все таке.

Гант відірвав погляд від похмурих вод акваріума і глянув на Брайс.

Вона схрестила руки на грудях.

— Що? Це ж було твоє припущення.

Його очі блиснули. Хтозна, що це означало.

Утім, вона намагалася не дивитися на його зап’ясток — на літери «SPQM», витаврувані на ньому. Цікаво, чи він теж опирався бажанню глянути на нього; чи розраховував колись теж отримати тавро звільнення.

Але до нього заговорила Лехаба:

— А скільки потрібно, щоб викупити тебе, Аті?

— Леле, це нечемно, — вклинилася Брайс. — І не називай його Аті. Вогняна спрайта випустила клубок диму.

— Ми з ним з одного Дому, й обоє раби. Моя прабабуся билася у його 18-му Легіоні під час їхнього повстання. Я маю право спитати.

При згадці про повстання обличчя Ганта зробилося кам’яним, але він підійшов до дивана, дозволив Сирінксу обнюхати його пальці, а тоді почухав звіра за оксамитовими вушками. Сирінкс тихенько загурчав від задоволення, а його лев’ячий хвіст обм’якнув.

Від побаченого у Брайс защеміло у грудях, і вона спробувала заглушити це відчуття.

Гант шелеснув крилами.

— Мене продали Михею за вісімдесят п’ять мільйонів золотих марок.

Чіпляючись підборами за килим, Брайс підійшла до столика Лехаби і схопила її планшет. Спрайта знову підлетіла до янгола.

— Я коштую дев’яносто тисяч золотих марок, — зізналася Лехаба. — А Сирі — двісті тридцять три тисячі.

Гант зиркнув на Брайс.

— Ти стільки заплатила?

Брайс сіла за робочий стіл і вказала на сусідній стілець поряд.

Янгол слухняно підійшов — нарешті.

— Я отримала знижку для працівників — п’ятнадцять відсотків. І ми уклали угоду.

Назвімо це так.

Але Лехаба заявила:

— Джесіба забирає частину платні з кожної зарплати.

Брайс загарчала, стримуючи бажання придушити спрайту подушкою.

— Бібі виплачуватиме борг, доки їй не виповниться триста років. Хіба що вона відмовиться здійснити Занурення. Тоді вона просто не доживе до закінчення виплат.

Гант опустився на стілець, і його крило легенько зачепило руку Брайс. М’якіше за оксамит, ніжніше за шовк. Він різко підібгав крило, наче цей контакт був для нього нестерпний.

— Але навіщо?

— Тому що той воєначальник мордував би його, щоб зробити з нього бойового звіра, а Сирінкс — мій друг, і мені остогиділо втрачати друзів.

— Я думав, що в тебе купа грошей.

— Аж ніяк, — промовила вона, розділяючи склади.

Гант насупився.

— Але твоя квартира…

— Це квартира Даніки, — відповіла Брайс, не маючи сили підвести на нього очі. — Вона купила її, щоби вкласти кудись гроші. Власницями записані ми обидві. До смерті Даніки я навіть не знала про існування цієї квартири. І я продала би її, але у квартирі наворочена система безпеки і першокласні захисні заклинання…

— Я розумію, — промовив Гант, і вона здригнулася від доброти у його очах. Від жалю в його погляді.

Даніка загинула, і вона лишилася сама, і… Брайс перехопило подих.

Після смерті Даніки вона відмовилася відвідувати психолога. Протягом року мати записувала її на прийом за прийомом, але Брайс на жоден не прийшла. Вона купила собі ароматерапевтичний розпилювач, прочитала книжки про дихальні техніки та й по всьому.

Вона знала, що варто сходити. Психотерапія допомагала багатьом — рятувала безліч життів. Юніпер відвідувала психотерапевта ще з підліткового віку і розповідала всім охочим про те, як це прекрасно і життєво важливо.

Але Брайс не пішла — не тому, що не вірила, що не вийде. Ні, вона знала, що вийде, що психотерапія допоможе і, ймовірно, покращить її самопочуття. Або принаймні надасть необхідні для цього засоби.

Саме тому вона і не пішла.

З того, як Гант дивився на неї, Брайс здалося, що він це знає — що розуміє, чому вона так протяжно видихнула.

Шукай там, де болить найбільше.

Мерзотниця. Пішла ця Королева Змій у Хел разом зі своїми порадами.

Вона увімкнула планшет Лехаби. На екрані з’явилися вовк і вампірка. Парочка стогнала, переплітаючись голими тілами.

Брайс засміялася.

— І ти покинула дивитися оце, щоб прийти і набридати мені, Леле?

Атмосфера в кімнаті розрядилася, наче печаль Брайс дала тріщину, коли та побачила, як вовк натягує вампірку, що несамовито стогнала.

Лехаба знову почервоніла, ставши рубінового кольору.

— Я хотіла зустрітися з Аті, — пробурмотіла вона, прокрадаючись назад на свій диванчик.

Гант мимоволі хихикнув.

— Ти дивишся «Страхи і трахи»?

Лехаба різко підвелася.

— Він називається не так! Брайс, це ти підмовила його так сказати?

Брайс закусила губу, щоб не засміятися, і натомість схопила ноутбук, виводячи на екран свою переписку з Терціаном.

— Ні, я тут ні до чого.

Гант насторожено-здивовано вигнув брову.

— Я подрімаю з Сирі, — оголосила Лехаба усім присутнім. Одразу після її слів на антресолях гупнуло щось важке.

Рука Ганта потягнула до стегна — імовірно, до схованої там зброї, — але Лехаба прошипіла у бік поруччя:

— Не смійте порушити мій сон.

Бібліотека наповнилася шурхотом, наче щось важке поповзло, а тоді знову гупнуло і зашелестіло. Звуки лунали не з тераріуму Міс Маківки.

— Не дозволяй книгам умовити себе забрати їх додому, — сказала Ганту Лехаба.

Він легко усміхнувся спрайті:

— Ти чудово справляєшся з тим, щоб цього не сталося.

Лехаба просяяла і згорнулася клубком біля Сирінкса. Відчувши її тепло, химера задоволена замуркотіла.

— Книги зроблять усе, щоб вибратися звідси: пролізуть до твоєї сумки, кишені, навіть збіжать сходами. Вони відчайдушно прагнуть знову повернутися у світ, — Лехаба махнула в бік дальніх полиць за їхніми спинами, де книга-втікачка приземлилася на сходи. — Місце! — просичала спрайта.

Гант опустив руку до стегна, на якому висів ніж, коли книга, яку наче підняли якісь невидимі руки, підпливла до полиці й знову стала на своє місце, роздратовано загудівши й спалахнувши золотим світлом.

Лехаба щось застережливо прошкварчала у бік книги, а тоді обгорнулася хвостом Сирінкса, наче хутряною шаллю.

Брайс похитала головою, але краем ока побачила, що Гант тепер пильно дивиться на неї. Не так, як зазвичай витріщалися на неї інші чоловіки. Він спитав:

— А навіщо усі ці тваринки в акваріумах?

— Це колишні коханці й суперники Джесіби, — прошепотіла Лехаба з-під своєї хутряної ковдри.

Крила Ганта зашелестіли.

— До мене доходили такі чутки.

— Я ніколи не бачила, щоб вона перетворювала когось на тварину, — сказала Брайс, — але намагаюся зберігати з нею хороші взаємини. Зовсім не хочеться перетворитися на свиню, якщо Джесіба розізлиться на мене за провалену угоду.

Кутики губ Ганта смикнулися вгору, ніби завмерши чи то від подиву, чи то від жаху.

Лехаба відкрила рота, вочевидь, щоб розповісти янголу, які імена вона дала мешканцям бібліотеки, але Брайс перебила її, сказавши Ганту:

— Я покликала тебе тому, що почала складати список місць, де Даніка була в останні дні свого життя, — вона поплескала по аркушу, на якому вже почала писати.

— Справді? — Він не зводив темних очей з її обличчя.

Брайс відкашлялася.

— Це, гм, важко, — зізналася вона. — Змусити себе згадати. Я подумала… можливо, ти міг би мене попитати? Допомогти викликати… потік спогадів.

— Що ж, гаразд.

Знову запала тиша. Брайс чекала, що зараз він нагадає їй про те, що час грає проти них, що в нього є робота, що вона не повинна бути такою тюхтійкою, і таке інше.

Але Гант роздивлявся книги, акваріуми, двері до ванної кімнати у кінці бібліотеки, лампи вгорі, замасковані під зірки, намальовані на стелі. А потім, замість того щоб спитати про Даніку, поцікавився:

— Ти вивчала античне мистецтво в університеті?

— Так, пройшла кілька курсів. Мені подобалося дізнаватися про минувшину. Моєю спеціалізацією була класична література. А в дитинстві я вивчала Древню Мову фейрі, — додала вона.

Брайс вивчалася самотужки, охоплена раптовим бажанням дізнатися більше про свою спадщину. Через рік, їдучи в гості до дому свого батька — уперше в житті, — вона сподівалася вразити його своїм знанням Древньої Мови фейрі. Але після того, як на зустрічі усе полетіло шкереберть, вона відмовилася її вивчати. Дитячий вчинок, але їй було все одно.

Принаймні знання найдревнішої з мов фейрі допомагало їй у роботі з тими небагатьма фейськими старожитностями, які не зберігалися у пишних скарбницях її народу.

Гант знову оглянув приміщення.

— Як ти отримала цю роботу?

— Після закінчення університету я нікуди не могла влаштуватися. Музеї мене не брали через брак досвіду, а інші художні галереї у місті належали збоченцям, які дивилися на мене… як на шматок м’яса, — його очі потемніли, і вона змусила себе не звертати уваги на лють, яку помітила у них. Лють через неї. — Але моя подруга Ф’юрі… — Почувши це ім’я, Гант злегка напружився — вочевидь, він знав репутацію її подруги. — Так от, колись вони з Джесібою разом працювали на Панґері. І коли Джесіба сказала, що їй потрібна нова помічниця, Ф’юрі буквально запхала моє резюме їй у горлянку, — Брайс пирхнула, згадавши ці події. — Джесіба запропонувала мені роботу, бо не хотіла наймати якусь манірну білоручку. Робота надто брудна, та й клієнти сумнівні, їй був потрібен хтось комунікабельний з мінімальним знанням стародавнього мистецтва. Ось так усе й сталося.

Гант задумався, а тоді спитав:

— Які в тебе справи з Ф’юрі Акстар?

— Вона на Панґері. Робить те, що вміє найкраще, — це була не зовсім відповідь.

— Акстар колись розповідала тобі, чим вона там займається?

— Ні. І такий стан речей мене цілком влаштовує. Батько багато розповідав мені про те, як там, на війні. Мені неприємно уявляти те, що Ф’юрі бачить і з чим стикається.

Кров, бруд і смерть, наука проти магії, машини проти ванірів, хімічні бомби і бомби першосвітла, кулі та ікла.

Служба в армії була обов’язковою для всіх, хто належав до класу перегринів, окрім Нижчих: усі люди мали відслужити в армії три роки. Рендалл ніколи цього не казав, але Брайс завжди знала, що роки, проведені на фронті, залишили глибокі шрами не лише на його тілі, але й на душі. З примусу вбивати собі подібних — нелегке завдання. Але астері погрожували: той, хто відмовлятиметься, заплатить за це своїм життям. А потім життям своїх рідних. Тих, хто вижив, робили рабами, а на їхніх зап’ястках навічно набивали ті ж літери, що спотворювали й шкіру Ганта.

— Чи може бути, що вбивця Даніки міг бути пов’язаний з…

— Ні, — прогарчала Брайс. Нехай зараз їхні стосунки з Ф’юрі були геть зіпсовані, але вона це знала. — У Ф’юрі з Данікою були різні вороги. Щойно Бріґґс опинився за ґратами, Ф’юрі зникла з мого життя. — Відтоді Брайс її не бачила.

Намагаючись змінити тему, вона спитала:

— Скільки тобі років?

— Двісті тридцять три.

Подумки щось підрахувавши, вона нахмурилася.

— То під час повстання ти був зовсім молодий? І вже командував легіоном? — Невдале повстання янголів відбулося двісті років тому, він був неймовірно юним — за ванірськими стандартами, — щоб його очолювати.

— Мої здібності зробили мене безцінним для людей, — він підняв долоню, і його пальці обвила блискавка. — Надто добре вмів убивати, — Брайс буркнула на знак згоди. Гант пильно подивився на неї: — Ти колись убивала?

— Так.

Його очі спалахнули здивуванням. Але Брайс не збиралася вдаватися у подробиці того, що сталося з Данікою на останньому курсі інституту, коли вони обидві опинилися у лікарні. У Брайс була скалічена рука, а викрадений мотоцикл перетворився на купу металобрухту.

З іншого кінця бібліотеки озвалася Лехаба:

— Бібі, не будь такою таємничою! Я стільки років хочу про це дізнатися, Аті, але вона ніколи не розповідає мені нічого пристойного…

— Припини, Лехабо, — Брайс охопили спогади про ту подорож. Усміхнене обличчя Даніки на сусідньому лікарняному ліжку. Те, як Торн ніс Даніку сходами їхнього гуртожитку, коли вони повернулися додому, попри її протести. Як зграя тиждень клопоталася біля них. Як одного разу Наталі з Зельдою повиганяли хлопців, щоб вони могли влаштувати дівочий кіновечір. Але все це не могло зрівнятися з тим, що змінилося між ними з Данікою під час тієї поїздки. Остання перешкода впала, і відкрилася правда.

Я люблю тебе, Брайс. Мені дуже шкода.

Заплющ очі, Даніко.

У її грудях розкрилася жахлива, зяюча рана.

Лехаба досі буркотіла, але Гант спостерігав за обличчям Брайс.

— У тебе лишився якийсь приємний спогад з останнього тижня життя Даніки? — спитав він.

Кров вирувала по всьому її тілу.

— Я… у мене їх багато.

— Обери один, і ми з нього розпочнемо.

— Це так ти змушуєш свідків говорити?

Він відкинувся на спинку стільця, зручно вмостивши крила. — Так ми з тобою почнемо складати список.

Вона підвела очі, оцінюючи його пильний погляд, його впевненість, яку він, здавалося, випромінював, і важко ковтнула.

— Татуювання у мене на спині — того тижня ми з нею одночасно зробили тату. Одного вечора ми страшенно нализалися, і я була така п’яна, що навіть не знала, що вона мені обрала, доки не минуло похмілля.

Його губи смикнулися.

— Сподіваюся, це принаймні було щось хороше.

У Брайс защеміло у грудях, але вона усміхнулася.

— Так, хороше.

Гант нахилився вперед і постукав пальцем по аркушу.

— Запиши це.

Брайс записала.

— Що Даніка робила того дня, перш ніж ви зробили татуювання? — спитав він.

Його голос був спокійний, але він стежив за кожним її рухом. Ніби щось зчитував, оцінюючи те, чого вона не бачила.

Щоб уникнути цього надто проникливого погляду, Брайс узяла ручку і почала записувати спогад за спогадом з останнього тижня життя Даніки: дурне бажання, загадане біля Брами Старої Площі, піца, яку вони з Данікою їли біля прилавка магазину, потягуючи пиво й теревенячи про все на світі. Перукарня, де Брайс гортала бульварні журнали, поки Даніці підфарбовували її фіолетові, сині й рожеві пасма. Продуктова крамниця двома кварталами нижче, де вони з Торном знайшли Даніку, яка запихалася чипсами, за які ще не заплатила, — потім вони ще довго її дражнили. Університетська спортивна арена, де вони з Данікою хтиво поглядали на гарячих хлопців з команди Ітана під час тренування з сонцеболу, жартома обираючи собі кавалерів… Вона все писала і писала, доки на неї знову не почали тиснути стіни.

Її коліно зрадницьки смикнулося під столом.

— Гадаю, на сьогодні вистачить.

Глянувши на список, Гант відкрив рота — аж тут дзенькнув її телефон.

Дякуючи Урд за вчасне втручання, Брайс глянула на повідомлення на екрані й насупилася. Вочевидь, вираз її обличчя заінтригував Ганта, і він зазирнув їй через плече.

Повідомлення від Рунна: «Зустрічаємосяу Храмі Богині Місяця через тридцять хвилин».

— Думаєш, це пов’язано з учорашніми подіями? — спитав Гант.

Брайс не відповіла і написала: «Навіщо?»

«Це одне з небагатьох місць у місті, де немає камер», — відповів Рунн.

— Цікаво, — пробурмотіла вона. — Як гадаєш, попередити його, що ти будеш зі мною?

Усмішка Ганта була втіленням лукавства.

— Нізащо.

Не стримавшись, Брайс вишкірилася у відповідь.