Дім Землі та Крові

46

Кристалос врізався у Ганта з силою позашляховика.

Брайс розуміла, що часу в янгола лишалося тільки на те, щоб або вихопити зброю, або відштовхнути її убік. І Гант обрав її.

Вона вдарилася об асфальт, зчесавши шкіру, і завмерла. За кілька кроків від неї янгол і демон завалилися додолу, і кристалос із ревом, від якого здригнувся нічний сад, притиснув Ганта до землі.

Усе було гірше, значно гірше, ніж тієї ночі.

Бризнула кров, а тоді зблиснуло лезо ножа, що його Гант вихопив з піхов, і встромив у сірувату, напівпрозору шкуру демона.

Блискавки обвили руки Ганта — і згасли у темряві.

Натовп заверещав і кинувся геть стежкою. Крики «Тікайте!» наповнили сяйливий парк. Але Брайс, підводячись і стаючи навколішки, ледве їх чула.

Гант перекотився і скинув із себе демона на доріжку, висмикнувши при цьому ножа. З леза закрапала прозора кров, коли Гант виставив ножа перед собою і витягнув поранену руку, захищаючи Брайс. На кінчиках його пальців знову спалахнули і затріскотіли блискавки.

— Викликай підкріплення, — важко видихнув він, не зводячи очей з демона, який відступив і, зблиснувши прозорими кігтями, затиснув пазуристою лапою рану на боці.

Брайс ніколи не бачила нічого подібного. Це була якась надприродна, первісна лють. Її спогади про ту ніч були затьмарені гнівом, горем і наркотиками, отже те, що відбувалося зараз, відбувалося реально, по-справжньому…

Вона потягнулася по телефон, але істота знову кинулася на Ганта. Клинок янгола увійшов у тіло демона. Але це нічого не змінило. Вони знову завалилися на доріжку і Гант заревів, коли щелепи тварюки зімкнулися навколо його руки і з хрускотом стиснулися.

Його блискавки остаточно згасли.

Рухатися. Рухатися, їй потрібно рухатися…

Гант із силою заїхав кулаком вільної руки у морду істоти. Кістка хруснула, але кришталеві зуби не розімкнулися.

Ця тварюка так легко завалила Ганта на спину. Чи так само він вчинив із Данікою? А тоді вгризався у неї і рвав її тіло?

Гант закректав, зморщивши лоба від болю і зусиль. Його блискавки щезли. Навіть проблиску не було.

Брайс затремтіла всім тілом.

Гант знову врізав демону.

— Брайс…

І вона заворушилася. Але потягнулася не до телефону, а до пістолета у кобурі на стегні Ганта.

Сліпий демон відчув її, його ніздрі роздулися, коли її пальці обхопили рукоять пістолета. Тоді вона зняла його з запобіжника і звелася на ноги.

Тварюка відпустила руку Ганта і стрибнула до неї. Брайс вистрелила, але запізно. Демон відскочив убік, ухилившись від кулі. Брайс упала на спину і демон, заревівши, знову стрибнув до неї…

Його голова різко смикнулася убік, прозора кров ринула дощем, коли ніж увійшов трохи вище пащі демона по саму рукоятку.

Гант знову навис над ним і, витягнувши ще один довгий ніж із прихованого відділу свого бойового костюма, встромив лезо просто у череп тварюки, проштовхуючи його до хребта.

Демон виривався, намагаючись схопити Брайс зубами, які тепер були червоні від крові Ганта. Якимсь дивом вона опинилася на тротуарі і відповзла назад, коли він знову спробував кинутися до неї. Але не зміг, оскільки Гант обхопив руків’я клинка і крутнув.

Хрускіт зламаної шиї тварюки заглушили порослі мохом дерева. Брайс досі тримала демона на мушці.

— Відійди.

Гант відпустив клинок, і істота завалилася на моховиту доріжку. З пащі з прозорими іклами вивалився чорний язик.

— Про всяк випадок, — промовила Брайс і вистрелила. Цього разу вона не промахнулася.

Завили сирени, повітря наповнилося шумом крил. У Брайс задзвеніло у голові.

Гант здоровою рукою витягнув клинок з черепа істоти і відсік його одним сильним ударом. Відрубана голова покотилася геть. Гант знову замахнувся і розколов голову навпіл. А потім на чверті.

Черговим ударом Гант пронизав мерзенне серце тварюки. Скрізь текла прозора кров, ніби розлили сироватку.

Брайс усе дивилася на розтрощену голову і жахливе, потворне тіло демона.

Поруч почали приземлятися могутні фігури малахимів, а та чорнокрила янголиця миттю кинулася до Ганта.

— Хел забирай, Ганте, що…

Брайс ледве могла розібрати слова. Хтось допоміг їй підвестися. Спалахнуло блакитне світло, і магічний екран оточив місце подій, закриваючи його від очей тих, хто не встиг утекти. Брайс мала кричати, мала кинутися до демона і розірвати його труп на шматки голими руками. Але у голові була лише монотонна гучлива тиша.

Вона повільно роззирнулася парком, ніби наївно сподівалася побачити тут Сабіну.

Гант застогнав, і Брайс, різко розвернувшись, побачила, що він падає долілиць на землю. Темнокрила мускуляста янголиця підхопила його, з легкістю витримуючи його вагу.

— Покличте сюди медвідьму — негайно!

З його плеча фонтанувала кров. І з руки теж. Кров і якийсь сріблястий слиз.

Брайс знала, як обпікав цей слиз — мов живим вогнем.

Повз неї промчала копиця лискучих чорних кучерів, і Брайс, кліпаючи очима, спостерігала, як молода фігуриста медвідьма у блакитному комбінезоні зняла сумку, що висіла через груди, й опустилася навколішки біля Ганта.

Він сидів зігнувшись, тримаючись за поранену руку, і важко дихав. Його сірі крила, забризкані і прозорою, і червоною кров’ю, поникли.

Медвідьма щось у нього спитала. У блакитному світлі магічного екрана на її правій засмаглій руці зблиснула емблема у вигляді мітли і дзвіночка. Вона впевнено дістала пінцетом зі слоїка, наповненого вологим мохом, щось схоже на маленького хробака і посадила його на передпліччя Ганта.

Він скривився від болю, блиснувши зубами.

— Висмоктують отруту, — пояснив жіночій голос поруч із Брайс. Темнокрила янголиця. Наомі. Вона вказала татуйованим пальцем на Ганта. — Це протиотруйні п’явки.

Чорне тіло п’явки швидко роздулося. Відьма поставила ще одну п’явку на плече Ганта, і ще одну на руку.

Брайс мовчала.

Обличчя Ганта було бліде. Очі заплющені — ніби він намагався зосередитися на диханні.

— Здається, отрута позбавила мене моєї сили. Коли та тварюка вкусила мене… — Він засичав від болю, який пронизував його тіло. — Я більше не можу прикликати блискавки.

І раптом Брайс зрозуміла. Це багато чого пояснювало. По-перше, те, як кристалосу вдалося побороти Михея. Якщо демон напав на Архангела з засідки і добряче його вкусив, то у нього залишилася тільки фізична сила. Мабуть, Михей і сам так і не зрозумів, що сталося. Найімовірніше, списав це на шок чи стрімкість нападу. Можливо, так само укус демона звів до нуля і надприродну силу Даніки і членів Зграї Дияволів.

— Гей, — Наомі поклала руку на плече Брайс. — Тебе поранено?

Медвідьма зняла з плеча Ганта вже насмоктану п’явку, кинула її назад у слоїк і замінила іншою. Її долоні сяяли блідим світлом, коли вона оглядала інші рани Ганта, а потім почала їх зцілювати. Вона не користувалася першосвітлом, флакони з яким сяяли у її сумці — і яке більшість лікарів вважала панацеєю, — ніби воліючи застосовувати власну магію, що текла в її жилах.

— Я в порядку.

Тіло Ганта могло б і самостійно відновитися, але на це пішло би більше часу. А враховуючи ще й отруту в ранах… Брайс надто добре знала, що деякі з них можуть узагалі не загоїтися до кінця.

Наомі провела рукою по своєму чорному волоссю.

Треба, щоб тебе оглянула медвідьма.

— Ні.

Янголиця пронизливо подивилася на Брайс очима кольору онікса.

— Якщо Гант дозволив медвідьмі його підлатати, то й ти…

Неосяжна, холодна сила накрила огороджене магічними екранами місце подій, сад і цілий міський квартал. Наомі різко обернулася і побачила Михея, який приземлився на стежку. Запала тиша. Усі ваніри позадкували, даючи дорогу Архангелу, який рушив до мертвого демона і Ганта.

Лише Наомі вистачило сміливості наблизитися до нього.

— Я була на варті безпосередньо перед прибуттям Ганта, і жодних ознак…

Михей пройшов повз неї, не зводячи очей з демона. Медвідьма, треба віддати їй належне, продовжила надавати допомогу Ганту, який спромігся підвести голову, щоб відповісти на запитання Михея.

— Що сталося?

— Засідка, — хрипло промовив Гант.

Здавалося, білі крила Михея світилися магічною силою. І попри дзвінку тишу в голові, попри величезну відстань, яку Брайс відчувала між своїм тілом і тим, що лишилося від її душі, вона зробила крок уперед. Хела з два це поставить під удар угоду Михея з Гантом.

— Він напав із тіні.

Архангел обвів її очима.

— На кого з вас він напав?

— На нього, — вказала Брайс на Ганта.

— І хто з вас його убив?

«Він», — саме хотіла повторити Брайс, але втрутився Гант:

— Ми зробили це спільними зусиллями.

Брайс зиркнула на нього, щоб він мовчав, але Михей уже розвернувся до трупа демона і, насупившись, копнув його носком чобота.

— Не можна, щоб про це дізналися ЗМІ, — наказав Архангел. — Або учасники Саміту.

У повітрі зависло несказане: «Особливо Сандріель».

— Ми простежимо, щоб це не потрапило до газет, — запевнила Наомі.

Але Михей похитав головою і простягнув руку.

Не встигла Брайс і оком змигнути, як навколо демона і його голови спалахнуло біле полум’я. За мить від демона залишився тільки попіл.

— Нам треба було оглянути його на предмет доказів… — почав Гант.

— Ніякої преси, — промовив Михей і розвернувся до групи командирів свого легіону.

Медвідьма почала знімати п’явок і перев’язувати Ганта. Усі шовкові бинти були просочені її магічною силою, яка змушувала шкіру й м’язи зростатися і запобігала інфекції. Щойно рани загоювалися, бинти розчинялися у повітрі, наче їх ніколи і не було.

Неподалік досі лежала безневинна купка попелу — що було іронічно, враховуючи, які жахіття чинив кристалос. То цей демон — той, хто вбив Даніку? Чи він лише один із тисяч інших потвор, які чекали по той бік Північного Розлому?

Чи був Ріг десь тут, у парку? Чи могла вона, сама того не знаючи, якось наблизитися до нього? Чи, може, той, хто шукав Ріг — Сабіна? — просто надіслав кристалоса як чергове послання? Вони були далеченько від Місячного Лісу, але патрульні Сабіни чергували по всьому місту.

Долоні Брайс досі пекли від пострілу, а кістки досі дзвеніли від віддачі.

Медвідьма зняла закривавлені рукавички. Тріск блискавки на пальцях Ганта свідчив про те, що його сила повернулася.

— Дякую, — сказав він відьмі. Та махнула йому на прощання, за лічені секунди розпихала роздутих від отрути п’явок по слоїках і щезла за магічними екранами…

Гант подивився на Брайс. Попіл, метушливі службовці й воїни навколо них зникли у білому шумі.

До них підійшла Наомі, чорна коса якої погойдувалася в такт її крокам.

— Чому демон обрав ціллю тебе?

— Усім хочеться відкусити від мене шматочок, — ухильно відповів Гант.

Наомі кинула на парочку погляд, який дав Брайс зрозуміти, що вона ні на секунду не купилася на його відмовку, але мовчки відійшла і заговорила з фейкою з Допоміжних сил.

Гант спробував підвестися, і Брайс ступила до нього, протягуючи руку. Янгол похитав головою і, скривившись від болю, сперся рукою на коліно і встав.

— Здається, з Сабіною ми влучили у саму точку, — сказав він. — Напевно, вона зрозуміла, що ми її вирахували. Це було або попередження, на зразок вибуху в клубі, або невдала спроба вирішити проблему, як вона зробила це з послушницею та охоронцем храму.

Брайс не відповіла. Повіяв вітер, розворушивши попіл.

— Брайс, — Гант підійшов ближче. Його темні очі, попри поранення, були ясні.

— Якось не сходиться, — зрештою прошепотіла вона. — Ти… ми так швидко його вбили.

Гант мовчав, даючи їй можливість подумати і сказати те, що вона хоче.

— Даніка була сильною, — промовила вона. — І Коннор був сильним. Кожен із них міг здолати того демона і лишитися неушкодженим. Але тієї ночі у квартирі перебувала вся Зграя Дияволів. Навіть якщо його отрута частково позбавила їх сил, разом зграя могла би… — Їй стиснуло горло.

— Навіть Мих… — Гант спохопився, глянувши на Архангела, який досі розмовляв з командирами неподалік. — Навіть йому це не вдалося.

— Але мені вдалося. Уже двічі.

— Можливо, у демона якась слабкість до фейрі.

Вона похитала головою.

— Я так не думаю. Просто… все це не складається докупи.

— Завтра ми все розкладемо по поличках, — Гант кивнув у бік Михея. — Гадаю, сьогоднішній вечір лише довів, що настав час розповісти йому про наші підозри щодо Сабіни.

Брайс відчувала, що її зараз знудить. Але вона опанувала себе і кивнула.

Вони зачекали, поки більшість командирів легіону Михея вирушила виконувати численні завдання, і підійшли до Архангела. Кожен крок давався Ганту з болем.

— Нам треба з вами поговорити, — крекнув він.

Михей лише схрестив руки на грудях. І тоді Гант оперативно все йому розповів. Про Ріг, про Сабіну, про їхні підозри. Про те, що Ріг, імовірно, можна відновити — хоча вони досі не розуміють, навіщо Сабіні відкривати портал в іншій світ.

Роздратування в очах Михея змінилося гнівом і його погляд став геть крижаним.

Коли Гант скінчив, Губернатор по черзі глянув на них із Брайс.

— Вам потрібно більше доказів.

— Ми їх дістанемо, — пообіцяв Гант.

Михей обвів їх очима. Його обличчя було темне, мов сама Безодня.

— Приходьте, коли матимете конкретні докази. Або якщо знайдете Ріг. Якщо хтось заварив через нього таку кашу то цілком імовірно, що цей хтось знайшов спосіб полагодити Ріг. Я не дозволю, щоб це властолюбне стерво наражало на небезпеку ціле місто.

Гант подивився на Архангела, і Брайс могла поклястися, що його витатуйований терновий вінець потемнів.

— Не підстав мене, Аталаре.

Не кажучи більше ні слова, Михей змахнув крилами і злетів у нічне небо.

Гант шумно видихнув, дивлячись на купу попелу.

— Придурок пихатий.

Брайс потирала плечі. Помітивши це, Гант перевів погляд на неї. Мороз, який проймав її, ніяк не стосувався прохолоди весняної ночі. Чи грози, яка ось-ось мала здійнятися.

— Ходімо, — м’яко промовив він і покрутив пораненою рукою, перевіряючи її силу. — Гадаю, я зможу долетіти до твоєї квартири.

Брайс глянула на метушливу слідчу групу: перевертні-шукачі вже блукали серед дерев, шукаючи відбитки, поки їх не змив дощ.

— Хіба нам не треба відповісти на запитання?

Гант простягнув руку.

— Вони знають, де нас знайти.

Рунн прибув до нічного саду за кілька хвилин після того, як, за словами Наомі Бореас — капітана піхоти 33-го Легіону, — його сестра з Аталаром звідти пішли. Сувора янголиця лише сказала, що з ними обома все гаразд, і відвернулася, щоб вислухати рапорт свого підлеглого.

Усе, що лишилося від кристалоса, — це випалена пляма і кілька краплин прозорої крові, які, наче дощові краплі, лежали на камінні й моху.

Рунн підійшов до різьбленого валуна біля стежки. Сівши навпочіпки, він дістав з чобота ніж і спрямував лезо до краплі незвичної крові, що лишилася на древньому моху.

— Я би цього не робила.

Рунн упізнав цей голос — його рівну, спокійну інтонацію. Він озирнувся і побачив медвідьму з клініки, яка стояла у нього за спиною. Темні кучері облямовували її обличчя, але погляд був спрямований на кров.

— Отрута демона міститься у його слині, — сказала вона, — але ми не знаємо, які ще жахіття може приховувати його кров.

— На мох вона не вплинула, — промовив Рунн.

— Так, але цього демона вивели для конкретних цілей. Можливо, для нерозумних форм життя його кров нешкідлива, але для всіх інших може бути небезпечна.

Рунн здригнувся.

— Ви впізнали демона?

Відьма розгублено кліпнула, ніби він її підловив.

— Як я вже казала, у мене були досвідчені вчителі. Вони вимагали, щоб я вивчала древні тексти.

Рунн підвівся.

— Кілька років тому ви би стали нам у пригоді.

— На той час я ще не закінчила навчання.

Така собі відповідь. Рунн наморщив чоло. Відьма відступила на крок.

— Я розмірковувала, Принце, — сказала вона, продовжуючи задкувати. — Над тим, про що ви мене питали. Я вивчала це питання і знайшла певне… дослідження. Мені треба поїхати з міста на кілька днів в особистих справах, але коли я повернуся і повністю все перегляну, то надішлю інформацію вам.

— Рунне! — пронизав крик Флінна гамір слідчої групи, яка метушилася навколо.

Рунн озирнувся, щоб попросити друга зачекати дві довбані секунди, але його увагу привернув рух з боку відьми.

Спершу він не побачив мітли, яку вона сховала за деревом, але він точно бачив її зараз, коли медвідьма злетіла у нічне небо. Її кучері стелилися за нею темною завісою.

— Хто це був? — спитав Флінн, кивком вказавши на відьму, що зникала в небесах.

— Не знаю, — тихо відповів Рунн, дивлячись їй услід.