Дім Землі та Крові

87

— Нi, — знову і знову повторював Рунн. — Ні, ні…

Але Гант нічого не чув. Нічого не відчував. Тієї миті, коли вона поклала слухавку, всередині нього усе вмерло.

Брайс перестрибнула огорожу навколо Брами і зупинилася перед високою аркою. Перед жахливою чорною порожнечею у її центрі.

Навколо Брайс засяяло слабке біле світло.

— Що це? — прошепотіла Ф’юрі.

Сяйво мерехтіло, стаючи все яскравішим у темряві ночі.

Але його вже було достатньо, щоб освітити її тендітні руки, в яких вона тримала іскристе, пульсівне світло, склавши долоні пригорщею перед грудьми.

Світло линуло з її грудей — струменіло зсередини, наче воно весь цей час жило у ній. Очі Брайс були заплющені, обличчя спокійне.

Її червоне волосся розвіювалося над головою. Навколо у повітрі плавали дрібні уламки і пил, що піднялися з землі. Ніби гравітація перестала існувати.

Світло, яке тримала Брайс, стало таке яскраве, що перетворило решту світу на сірі й чорні тіні. Вона повільно підняла повіки, й бурштинові очі палали, наче перші чисті промені світанку. На її губах з’явилася м’яка, таємнича усмішка.

Брайс підвела погляд на Браму, що височіла над нею. Світло у її долонях зростало.

Рунн упав на коліна.

— Я — Брайс Квінлан, — промовила вона до Брами, до порожнечі й до всього Хела за нею. Її голос був спокійний — розважливий і усміхнений. — Спадкоємиця Зоренароджених фейрі.

Земля пішла з-під ніг Ганта, коли світло у долонях Брайс, зірка, яку вона витягла зі свого розбитого серця, спалахнула яскраво, наче сонце.

Даніка стояла на колінах на асфальті, завівши руки за скривавлене волосся. Дві вогнепальні рани на її нозі перестали кровоточити, але Брайс знала, що кулі застрягли у стегні подруги і біль від стояння навколішках був нестерпний.

— Тупе стерво, — кинув до неї зміїний перевертень, жорстоким, вивіреним рухом відкриваючи патронник свого пістолета. Скоро принесуть набої— щойно його спільник знайде їх, пістолет буде заряджено.

Біль у пораненій руці Брайс відійшов на другий план. Усе відійшло на другий план, порівняно з цим пістолетом.

Метрів за десять від них димів мотоцикл, а гвинтівка була закинута ще далі до сухих чагарників. Далі по дорозі на холостому ходу стояла фура, вантажний відсік якої був переповнений наляканими тваринами. Куди їх везли, було відомо лише богам.

Вони облажалися. Їхня безрозсудна рятувальна операція провалилася.

Карамельні очі Даніки зустрілися з очима перевертня-гадюки. Лідера цієї жахливої банди контрабандистів. Саме через нього перестрілка, яка відбувалася на швидкості сто п'ятдесят кілометрів на годину, обернулася проти них. Даніка вела мотоцикл, обхопивши рукою ногу Брайс і тримаючи її, поки та цілилася з гвинтівки. Вона вже вивела з ладу два седани, повних таких же огидних покидьків, які збиралися продати бідолашних тварин. Вони вже наблизилися до фури, коли лідеру гаспидів вдалося вистрелити по шинах мотоцикла.

Мотоцикл перекинувся, і Даніка зреагувала з вовчою швидкістю. Вона обхопила Брайс і, закривши її своїм тілом, прийняла основний удар на себе.

Звідси і її зчесана шкіра, і зламаний таз.

— Брайс, — прошепотіла Даніка. Сльози котилися по її обличчі від усвідомлення реальності їхнього грандіозного провалу. — Брайс, я люблю тебе. І мені дуже шкода.

Брайс похитала головою.

— А мені — ні.

Це була правда.

А потім до перевертня підійшов спільник, тримаючи у руці патрони. Звук, з яким вони заряджалися у пістолет, луною відбивався в кістках Брайс.

— Я люблю тебе, Брайс, — схлипнула Даніка.

Слова забриніли між ними, розриваючи серце Брайс.

— Я люблю тебе, — знову сказала Даніка.

Вона ніколи раніше не говорила їй цих слів. Жодного разу за чотири роки університету. Брайс знала, що Даніка нікому їх не казала. Навіть Сабіні.

Особливо Сабіні.

Брайс дивилася, як сльози котилися по гордому, несамовитому обличчі Даніки. Щось клацнуло у її серці. Глибоко в її душі.

— Заплющ очі, Даніко, — тихо промовила вона. Подруга лише пильно подивилася на неї.

Тільки заради цього. Тільки заради Даніки вона зробить це, піде на ризик.

Гравій навколо Брайс затремтів. І поплив угору. Очі Даніки розширилися. Волосся Брайс піднялося, ніби вона була під водою. Або у далекому космосі.

Покидьок закінчив заряджати кулі й наставив пістолет в обличчя Даніки. Його спільник стояв поруч і самовдоволено посміхався.

Брайс витримала погляд подруги і, не відводячи очей, повторила: — Заплющ очі, Даніко.

Тремтячи усім тілом, Даніка послухалася. І міцно заплющила очі.

Перевертень клацнув запобіжником, навіть не дивлячись на Брайс і гравій, який підіймався до неба.

— Так, ти краще стули баньки, паску…

Брайс вибухнула. З потаємного місця у її серці вирвалося біле, сліпуче світло.

Прямо в очі гаспиду. Він закричав, схопившись за обличчя. Яскраво палаючи, немов сонце, Брайс різко подалася вперед.

Забувши про біль, вона миттю схопила його за руку. І викрутила її з такою силою, що перевертень впустив пістолет у її підставлену долоню. Ще один рух — і покидьок розпластався на асфальті.

І тоді вона випустила кулю, призначену для Даніки, йому в серце.

Упавши на коліна, його спільник кричав і буквально виривав собі очі. Брайс знову вистрілила.

Крики припинилися.

Але Брайс продовжувала палати. Підвівшись, вона побігла до фури — до останнього змія, який намагався завести двигун. Даніка тремтіла, стоячи на землі й тримаючи руки за головою, а її очі були міцно заплющені від яскравого світла.

Контрабандист покинув спроби запустити двигун і, вистрибнувши з кабіни, побіг по дорозі. Брайс прицілилася — так, як учив її Рендалл, — і зачекала підхожої миті.

А потім вистрелила. І покидьок упав.

Брайс ще якусь мить палала, світ навколо неї був охоплений сліпучим білим світлом.

Потім вона повільно й обережно втягнула світло у себе. Загасила її — таємницю, яку вони з батьками так довго зберігали від Короля Осені, від астері, від Мідґарда.

Від Рунна.

Чисте світло зорі — з іншого світу. З давніх-давніх часів. Дар древніх фейрі, відроджений заново. Світло, але не більше. Не груба сила зірок, якою володіли астері. Лише світло.

Для неї це не мало ніякого значення. Але дари Зоренароджених, титул — усе це багато важило для Рунна. І тоді, вперше познайомившись із братом, вона хотіла поділитися з ним своєю таємницею. Він був добрий і радів появі молодшої сестри. Брайс одразу зрозуміла, що йому можна довірити свій секрет.

Але потім вона побачила жорстокість їхнього батька. Побачила, що дар Зоренародженого давав її брату хоча б найменшу перевагу проти того клятого монстра. Побачила гордість, яку її брат заперечував, але безсумнівно відчував, — за те, що був Зоренародженим, благословенним і обраним самою Урд.

Брайс не змогла змусити себе сказати Рунну правду. Навіть після того, як усе полетіло шкереберть, вона не розповіла свою таємницю. І не збиралася розповідати нікому — жодній душі. Окрім Даніки.

Знову проявилися блакитні небеса й оливкові дерева, до навколишнього світу повернулися фарби, коли Брайс сховала у грудях останню дрібку зоряного світла. Даніка досі тремтіла на асфальті.

— Даніко, — гукнула до неї Брайс.

Даніка прибрала руки від обличчя. Розплющила очі. Брайс чекала побачити жах, який, як попереджувала її мати, мав охопити того, хто дізнається про її вміння. Про володіння дивним, лячним світлом з іншого світу.

Але на обличчі Даніки був лише подив.

Подив — і любов.

Брайс стояла перед Брамою, тримаючи в долонях зірку, яку зберігала у своєму серці, дозволяючи світлу розростатися, линути нестримним і чистим потоком з її грудей.

Попри те що за кілька кроків від неї була порожнеча, портал у сам Хел, Брайс охопило дивне відчуття спокою. Вона так довго приховувала це світло, так довго жила у цілковитому страху того, що хтось дізнається її таємницю, що попри усі обставини, її переповнювало полегшення.

За ці тижні було чимало моментів, коли вона була певна, що Рунн зрештою все зрозуміє. Вона боялася, що її відверта байдужість до всього, що стосувалося перших Зоренароджених, Принца Пелія і Королеви Теї, була надто підозрілою. А коли брат поклав Зоряний Меч на стіл у бібліотеці й той загудів і замерехтів, їй довелося відійти подалі, щоб не піддатися інстинкту торкнутися його, відповісти на його прекрасну мовчазну пісню.

Її меч — цей меч належав їй. І Рунну. І відчувши світло у її венах, зірку, що дрімала у її серці, Зоряний Меч визнав її не як королівську особу, не як достойну представницю фейрі, а як родичку. Кревну родичку тих, хто викував його багато років тому.

Подібне притягнуло подібне. Навіть отрута кристалоса у її нозі не змогла заглушити її сутність. Вона заблокувала їй доступ до світла, але не до того, що відбилося в її крові. Тієї миті, коли отрута вийшла з її ноги, коли вуста Ганта вперше торкнулися її губ, Брайс відчула, що світло знову прокинулося. Звільнилося.

А тепер зоряне світло зростало у її долонях.

У дитинстві вона вирішила, що це був непотрібний дар. Вона могла лише засліплювати інших, як і зробила з горлорізами батька, коли ті прийшли по неї, її матір і Рендалла. Те саме сталося і з Провидицею, коли та зазирнула у її майбутнє і побачила лише її яскраве світло. Так само вона вчинила і з тими контрабандистами.

Лише непохитна фейська зарозумілість і снобізм її батька завадили йому зрозуміти це після її візиту до Провидиці. Він був не здатен уявити, що хтось, окрім чистокровних фейрі, міг бути благословенним долею.

Благословенна — ніби цей дар робив її особливою. Але ні. Зоряне світло було лише древньою силою і не більше. Брайс не цікавили ні престол, ні корона, ні палац, які йшли вкупі до цього дару. Їй було байдуже до всіх цих привілеїв.

Але Рунн… Нехай він і стверджував інакше, але коли він уперше розповів їй про своє Випробування, під час якого він здобув свій меч, вона побачила, як братове обличчя сяяло від гордості за те, що він зміг витягнути меч з піхов у древній печері Авалена.

Тож вона залишила йому і титул, і меч. І якомога частіше намагалася відкрити Рунну очі на справжню природу їхнього батька, навіть попри те, що це тільки сильніше обурювало короля.

Брайс зберігала би цю палку, сяйливу таємницю до самої смерті. Але вона зрозуміла, що повинна зробити для свого міста. І для всього світу.

З її грудей вилилися залишки світла. Усе воно дощенту було зібране у її долонях.

Брайс ніколи раніше цього не робила — не виймала зірку повністю. Вона лише сяяла й засліплювала і ніколи не прикликала полум’яне ядро з глибини свого тіла. Її ноги підкосилися, і вона зціпила зуби, намагаючись втримати світло на місці.

Принаймні їй вдалося востаннє поговорити з Гантом. Вона не очікувала, що він зможе відповісти на її дзвінок. Вона думала, що одразу ввімкнеться автовідповідач, і вона зможе сказати усе, Що хотіла. Те, чого досі не казала йому вголос.

Не дозволяючи собі думати про це, вона зробила останній крок до кварцової арки Брами.

Вона була Зоренародженою, усередині неї містився Ріг, полагоджений і тепер наповнений її світлом.

Це мало спрацювати.

Кварц Брами Серця був провідником. Призмою, здатною приймати світло й силу і переломлювати їх. Брайс заплющила очі, згадуючи веселки, якими була прикрашена ця Брама в останній день життя Даніки, коли вони разом прийшли сюди. Аби загадати бажання.

Це мало спрацювати. Останнє бажання.

— Зачинися, — прошепотіла Брайс, тремтячи усім тілом.

І виплеснула пригорщу зоряного світла у прозоре каміння Брами.