Дім Землі та Крові

61

Бездоганно чиста біла клініка медвідьми була невеличка, на відміну від більших медичних установ, у яких Брайс бувала у минулому.

І замість стандартної блакитної неонової вивіски, якими сяяли майже всі квартали міста, над дверима тут висіла дерев’яна позолочена табличка зі старанно зображеною емблемою у вигляді мітли і дзвіночка — єдине, що створювало ефект давнини у сучасній клініці.

Двері у коридорі за стійкою відчинилися, і з них вийшла медвідьма. Її довгі темні кучері були зібрані у пучок, підкреслюючи її витончене смагляве обличчя.

— Ви, напевно, Брайс, — промовила жінка й привітно усміхнулася, і Брайс умить заспокоїлася. Медвідьма подивилася на Ганта і коротко кивнула на знак привітання. Але вона не стала згадувати про їхню зустріч у нічному саду і лише сказала Брайс: — Якщо хочете, ваш партнер може вас супроводжувати. У процедурній вистачить місця для його крил.

Гант глянув на Брайс. На його обличчі був запитальний вираз: «Ти хочеш, щоб я пішов з тобою?»

Брайс усміхнулася медвідьмі.

— Мій партнер залюбки мене супроводжуватиме.

Попри невеликий розмір клініки, біла процедурна кімната була обладнана за останнім словом техніки. Уздовж однієї стіни стояв ряд комп’ютерів, а біля другої був встановлений довгий механічний важіль операційного світильника. Біля третьої стояла полиця з різними тоніками, еліксирами і порошками в елегантних скляних флаконах, а у хромованій шафці на четвертій стіні, ймовірно, зберігалися справжні хірургічні інструменти.

Небо і земля у порівнянні з відьомськими лавками, обшитими дерев’яними панелями, що їх Гант бачив на Панґері, де медвідьми досі варили зілля у залізних казанах, передаючи рецепти від покоління до покоління.

Відьма невимушено поплескала по білому шкіряному оглядовому столу, що стояв у центрі процедурної. По його пластикових краях сяяли приховані висувні панелі для огляду ванірів усіх форм і розмірів.

Гант сів на самотній дерев’яний стілець біля шафки, а трохи зблідла Брайс застрибнула на стіл.

— По телефону ви сказали, що отримали цю рану від демона кристалоса і що вона так і не загоїлася — у вашому організмі досі лишається його отрута.

— Так, — тихо промовила Брайс. Ганту був ненависний біль, який пронизував це слово.

— І ви дозволяєте мені використати вилучену отруту в моїх дослідах із пошуку антидоту до синту?

Брайс глянула на Ганта, і він підбадьорливо кивнув.

— Схоже, протиотрута від синту надзвичайно важлива, — сказала вона, — тому так, дозволяю.

— Добре. Дякую, — відьма переглянула медкарту, яку Брайс, вочевидь, заповнила на сайті клініки, та історію хвороби, яка була прикріплена до її файлу повноправної громадянки міста. — Я бачу, що травма ноги сталася майже два роки тому?

Брайс крутила в руках поділ футболки.

— Так. Рана… е-е-е, рана затягнулася, але досі болить. Коли я бігаю чи забагато ходжу, вона пече, просто вздовж кістки.

Гант стримався, щоб не буркнути з досади.

Відьма наморщила чоло і, підвівши погляд із файлу Брайс, глянула на її ногу.

— Коли з’явився біль?

— З самого початку, — не дивлячись на Ганта, відповіла Брайс.

Але медвідьма перевела погляд на нього.

— Ви також були присутні під час нападу?

Брайс відкрила рот, щоб відповісти, але Гант промовив:

— Так.

Вона повернулася в його бік, але він дивився на медвідьму.

— Я прибув через три хвилини після нападу. Кристалос зубами розпанахав їй стегно, — слова вилітали, зриваючись сповіддю з його губ. — Я скористався медичним степлером і як міг заштопав рану, — продовжував він, не розуміючи, чого так шалено калатає серце. — Потім я зробив запис про травму до її медкарти. Після цього вона не отримувала ніякого лікування. Ось чому шрам… — Він сковтнув провину, яка підступала до горла. — Ось чому в нього такий вигляд, — він вибачливо подивився на Брайс. — Це моя вина.

Брайс пильно дивилася на нього. У її виразі не було осуду — лише розуміння.

Відьма перевела погляд між ними, ніби роздумуючи, чи не залишити їх на хвилинку наодинці, але потім спитала Брайс:

— То після нападу ви не зверталися до медвідьом?

Не зводячи очей з Ганта, Брайс відповіла:

— Ні.

— Чому?

— Тому що я хотіла страждати, — продовжуючи дивитися на нього, хрипко промовила вона. — Хотіла, щоб біль кожного дня не давав мені забути.

Це були сльози. Сльози заблистіли на її очах, і він не розумів чому.

Відьма люб’язно це проігнорувала.

— Добре. Причини насправді не настільки важливі, як те, що лишилося у рані, — вона насупилася. — Я можу полікувати вас сьогодні, і якщо ви затримаєтеся, то зможете поспостерігати за випробуваннями, які я проводитиму з вилученою отрутою. Щоби створити ефективний антидот, отруту потрібно стабілізувати — щоб вона могла взаємодіяти з синтом і нейтралізувати його вплив. Я можу зробити це своєю цілющою магією, але щоб підтримувати цю стабільність потрібна моя постійна присутність. Тому я намагаюся знайти спосіб, щоб магія самостійно підтримувала стабільний стан протиотрути — тоді її можна буде розповсюдити і широко використовувати.

— Здається, доволі хитромудрий процес, — промовила Брайс, нарешті відвівши очі від Ганта.

Йому здалося, що разом з її поглядом зникло тепло, яке він щойно відчував.

Відьма підняла руки, і на кінчиках її пальців спалахнуло біле світло, а тоді згасло — ніби вона перевіряла готовність своїх чарів.

— Мої вчителі зналися на древніших формах магії. Від них я отримала особливі знання.

Брайс шумно видихнула носом.

— Гаразд. Тоді не будемо тягнути.

Але обличчя медвідьми зробилося серйозним.

— Брайс, я маю розітнути рану. Я можу знеболити вас, і ви не відчуєте розрізу, але отрута, якщо вона настільки глибоко, як я думаю… Я не зможу вилучити її за допомогою протиотруйних п’явок, — вона вказала на Ганта. — У його рані отрута тоді ще не встигла пустити коріння. А у вашому випадку, з такою глибокою і старою травмою… Отрута — це свого роду організм. Вона живиться вами. І не захоче так просто покидати ваше тіло, особливо після такого довгого паразитування. Мені доведеться задіяти власну магію, щоб витягнути її з вас. І отрута цілком може спробувати переконати вас зупинити мене. Через біль.

— То буде боляче? — спитав Гант.

Відьма скривилася.

— І доволі сильно, не допоможе навіть місцева анестезія. Якщо хочете, я можу забронювати хірургічний центр і зробити операцію під загальним наркозом, але це може зайняти день-два…

— Ми зробимо все сьогодні. Зараз, — сказала Брайс, знову глянувши на Ганта. Йому не лишалося нічого іншого, як рішуче кивнути у відповідь.

— Гаразд, — промовила медвідьма, граційно рушивши до раковини мити руки. — Тоді почнімо.

Побоювання Брайс справдилися: пошкодження виявилися серйозними. Навіть серйознішими, ніж вона уявляла.

Відьма просвітила її ногу — спершу в сканері, а потім своєї силою. Об’єднавши отримані результати, вона вивела їх на екран на дальній стіні.

— Бачите темну смугу вздовж стегнової кістки? — Відьма вказала не нерівну лінію, схожу на роздвоєну блискавку, що пронизувала стегно Брайс. — Це отрута. Щоразу, коли ви бігаєте або задовго ходите, вона поширюється на навколишню область і робить вам боляче, — вона вказала на білу ділянку над смугою. — Це все рубцева тканина. Спершу мені доведеться розсікти її, але це буде швидко. А на вилучення отрути знадобиться певний час.

Брайс кивнула, намагаючись приховати тремтіння. Вона вже підписала пів дюжини документів про відсутність претензій.

Гант сидів і чекав.

— Гаразд, — сказала відьма, знову вимивши руки. — Перевдягайтеся і можемо починати, — вона полізла до металевої шафки, що висіла біля Ганта, і Брайс зняла шорти. Потім футболку.

Гант відвернувся, і медвідьма допомогла Брайс одягти легкий одноразовий медичний халат і зав’язала ззаду пояс.

— Яке симпатичне тату, — промовила медвідьма. — Утім, абетка мені не знайома — що тут написано?

Брайс досі відчувала кожен укол голки, що створила звивисті рядки на її спині.

— «За любові усе можливо». По суті, це знак вічної дружби.

Медвідьма схвально угукнула і перевела погляд з Брайс на Ганта.

— У вас двох дуже міцний зв’язок.

Брайс не стала казати, що медвідьма помилилася, припустивши, що татуювання стосувалося Ганта. Татуювання, на якому сп’яну наполягла Даніка, заявивши, що обітниця вічної дружби, зроблена іншою мовою, виглядатиме не так банально.

Гант розвернувся до них, і відьма спитала його:

— Чи болить ваш вінець?

— Болів, лише коли його наносили.

— Яка відьма це робила?

— Якась імперська карга, — процідив Гант. — Одна з Древніх. Обличчя медвідьми витягнулося.

— Це темна частина нашої роботи — зв’язувати сили за допомогою вінця. Це треба повністю припинити.

Гант слабко посміхнувся, але його очі лишилися серйозними.

— Хочете прибрати його з мого чола?

Відьма завмерла, а Брайс перехопило подих.

— А що ви зробите, якщо приберу? — тихо спитала вона, і в її темних очах зблиснула цікавість — і древня сила. — Покараєте тих, хто вас поневолив?

Брайс відкрила рот, щоб застерегти про подібні небезпечні розмови, але, на щастя, Гант сказав:

— Ми прийшли не для цього.

Утім, у його очах виднілася відповідь. Ствердна відповідь. Так, він уб’є тих, хто його поневолив. Відьма схилила голову набік, ніби прочитавши цю відповідь.

Потім вона розвернулася до Брайс і поплескала по оглядовому столу.

— Добре. Лягайте на спину, міс Квінлан.

Брайс слухняно вляглася. Її без упину трусило — поки відьма прив’язувала до стола її верхню частину тіла, поки зафіксовувала ноги, поки налаштовувала операційний світильник. Відьма підтягнула візок, на якому забряжчала таця з різними блискучими срібними інструментами, ватними дисками і порожнім скляним флаконом.

— Спершу я вас знеболю, — сказала відьма, одягаючи рукавички, і в її руках з’явився шприц.

Брайс задрижала ще сильніше.

— Дихайте глибше, — промовила відьма, постукуючи пальцем по шприцу й виганяючи бульбашки повітря.

Скрипнув стілець, а тоді тепла мозоляста рука обхопила долоню Брайс.

Гант пильно дивився на неї.

— Дихай глибше, Брайс.

Вона хапнула ротом повітря, і в її стегно увігналася голка. У Брайс виступили сльози. Вона так сильно стиснула руку Ганта, що відчула хруст кісток. Але він навіть бровою не повів.

Біль швидко зник, нога заніміла і поколювала. І ззовні, і всередині.

— Ви це відчуваєте? — спитала медвідьма.

— Що відчуваю?

— Чудово, — заявила відьма, перевіривши чутливість. — Я розпочинаю. Якщо хочете, я можу повісити шторку…

— Ні, — зціпивши зуби, промовила Брайс. — Робіть так.

Без затримок. Без очікування.

Вона побачила, як відьма взяла скальпель, а тоді відчула неглибокий, але сильний тиск на ногу. Вона знову затремтіла і видихнула крізь зціплені зуби.

— Спокійно, — промовила медвідьма. — Я розсікаю рубцеву тканину.

Темні очі Ганта невпинно дивилися на неї, і Брайс змусила себе думати не про ногу, а про нього. Тієї ночі він був там. У провулку.

Виринули спогади, туман болю, страху та горя трохи розсіявся. Сильні теплі руки тримали її. Так само, як він робив це зараз. Лунав голос, який згодом зник, наче гул дзвона. А потім ці сильні теплі руки опинилися на її стегні й тримали її, поки вона кричала і плакала.

«Я тримаю тебе, — повторював він знову і знову. — Я з тобою».

— Припускаю, я можу видалити більшу частину рубцевої тканини, — зауважила медвідьма. — Але… — Вона тихо вилаялася. — Місяцю небесний, погляньте на це.

Брайс відмовилася дивитися, але Гант перевів очі на екран позаду з виведеним зображенням її кривавої рани. М’яз на його підборідді нервово смикнувся. Промовисте свідчення того, що всередині рани було щось жахливе.

— Не розумію, як ви взагалі ходите, — пробурмотіла відьма. — Ви казали, що не приймали знеболювальні?

— Лише під час сильних нападів, — прошепотіла Брайс.

— Брайс… — Відьма завагалася. — Мені потрібно, щоб ви не ворушилися. І дихали якомога глибше.

— Гаразд, — слабко промовила Брайс.

Гант стиснув її руку. Брайс глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися, і…

Її ногу наче ошпарило кислотою, що обпікала шкіру, роз’їдала кістки…

Вдих-видих, вдих-видих. Вона дихала крізь зціплені зуби. О боги, о боги…

Гант переплів їхні пальці, міцно стискаючи її руку.

Але ногу пекло, все сильніше, і сильніше, і сильніше…

— Коли тієї ночі я добрався до провулка, — сказав він, перекриваючи її несамовите рване дихання, — ти була вся у крові. Але ти в першу чергу намагалася захистити його. Ти не підпускала нас, доки ми не показали свої жетони й не довели, що ми легіонери.

Брайс схлипнула, її дихання не рятувало від гострого мов бритва болю, що врізався у неї все глибше і глибше…

Гант погладив її по чолі.

— І я собі подумав: «Хотів би я, щоб і мене так прикривали. Хотів би я мати такого друга». Мабуть, коли ми зустрілися знову, я псував тобі нерви тому… тому що почасти розумів це і боявся того, що це означатиме.

Брайс не могла втамувати сліз, які котилися по обличчі.

Гант не зводив з неї очей.

— Я також був у кімнаті для допитів, — він лагідно і заспокійливо погладив її по волоссю. — Я весь цей час був поруч.

Біль глибоко пронизав ногу, і Брайс, не стримавшись, закричала.

Гант нахилився і притулився холодним лобом до її чола.

— Весь цей час я знав, хто ти. Я ніколи тебе не забував.

— Починаю видалення й стабілізацію отрути, — промовила відьма. — Буде гірше, але вже майже кінець.

Брайс не могла дихати. Не могла думати ні про що, крім Ганта і його слів та болю у нозі й шрамі на її душі.

— У тебе виходить. Виходить, Брайс, — прошепотів він.

Не виходить. І від пекельного болю, яким вибухнула нога, Брайс, прив’язана до стола, вигнулася дугою, і закричала на повну силу своїх голосових зв’язок.

Гант продовжував міцно тримати її за руку.

— Майже все, — просичала відьма, крекчучи від напруження. — Тримайтеся, Брайс.

І вона трималася. За Ганта, за його руку, за ніжність у його очах. Трималася з останніх сил.

— Я тримаю тебе, — пробурмотів він. — Крихітко, я з тобою.

Він ніколи раніше так його не вимовляв — слово «крихітка». Воно завжди звучало насмішкувато і глузливо. І Брайс завжди бачила у ньому лише це дратівливе забарвлення.

Але не зараз. Не тоді, коли він тримав її за руку, дивився в очі й розділяв усе, крізь що вона проходила. Долав біль разом з нею.

— Дихай, — наказав він їй. — Ти зможеш. Ми впораємося.

Впораємося — разом. Впораємося з цим сумбурним життям. Цим хаотичним світом. Брайс схлипнула, і цього разу не лише від болю.

І Гант, ніби відчувши це, знову нахилився до неї. А тоді торкнувся губами її губ.

Це був не зовсім поцілунок — лише ніжний, мов пір’ячко, легкий дотик його вуст.

Але від цього дотику всередині неї спалахнула зірка. Світло, яке довго дрімало у ній, почало наповнювати її груди й потекло по жилах.

— Вогняний Соласе, — прошепотіла відьма, і біль припинився.

Він зник, ніби клацнув невидимий перемикач. Це було настільки приголомшливо, що Брайс відвернулася від Ганта і поглянула на свою скривавлену ногу і зяючу рану на ній. Вона би знепритомніла, побачивши розпанахане на добрих п’ятнадцять сантиметрів стегно, якби її увагу не привернуло те, що відьма тримала пінцетом, наче справжнього хробака.

— Якби моя магія не стабілізувала отруту, вона була би рідкою, — промовила відьма, обережно переносячи отруту — прозорого в’юнкого хробака з чорними цятками — до скляної банки. Він звивався, наче жива істота.

Медвідьма поклала його до банки і закрила кришку, від якої линуло магічне гудіння. Отрута вмить розчинилася, перетворившись на калюжу, але продовжувала вібрувати. Ніби шукаючи вихід.

Гант не зводив очей з обличчя Брайс. Весь цей час він дивився на неї. І не відвертався ні на мить.

— Зараз я очищу і зашию рану, а потім випробуємо протиотруту, — сказала відьма.

Брайс кивнула, майже не чуючи жінку. У її голові досі лунали слова Ганта. «Я з тобою».

Вона стиснула його пальці. І поглядом передала те, чого не могло сказати її надірване горло: «І я з тобою».

Через пів години Брайс уже перевдягнена сиділа у кабінеті медвідьми. Гант обіймав її рукою і водночас закривав крилом. Вони спостерігали за тим, як сяйлива бліда магія відьми огортає калюжу отрути на дні скляної банки і перетворює її на тонку нитку.

— Прошу вибачити, якщо мій метод перевірки антидоту не можна кваліфікувати як належний медичний експеримент, — виголосила вона, підходячи до прозорого пластикового контейнера, у якому лежала звичайна біла таблетка. Знявши кришку, вона опустила усередину нитку отрути. Та затріпотіла, звиваючись мов стрічка, зависла над таблеткою, і відьма швидко закрила кришку контейнера. — На вулицях продають значно потужнішу версію препарату, — промовила вона, — але я хочу перевірити, чи зможе ця кількість моєї цілющої магії утримати отруту на місці і злитися з нею, щоби впоратися з синтом.

Спрямувавши свої чари на отруту, відьма обережно опустила її на таблетку, і вона тієї ж миті зникла, всмоктавшись у синт. Але обличчя жінки лишалося зосередженим. Ніби сконцентроване на тому, що відбувалося усередині таблетки.

— То зараз ваша магія стабілізує отруту всередині таблетки? — спитала Брайс. — Змушує її заблокувати дію синту?

— По суті, так, — відсторонено відповіла відьма, досі зосереджена на таблетці. — Основна частина моєї концентрації йде на те, щоб підтримувати отруту в стабільному стані доти, доки вона не здолає синт. Саме тому я хочу знайти спосіб прибрати себе з цього рівняння — щоб це міг робити будь-хто, навіть без моєї допомоги.

Після цього Брайс замовкла, даючи відьмі спокійно працювати.

Але нічого не відбувалося. Таблетка синту й далі лежала собі у контейнері.

Минула хвилина. Дві. І коли добігала кінця третя…

Таблетка зробилася сірою. А тоді розчинилася у повітрі, розпавшись на мікроскопічні частинки, які теж потім зникли. Й сліду не лишилося.

Тишу порушив Гант:

— Спрацювало?

Відьма кліпнула, дивлячись на порожній контейнер.

— Схоже на те, — вона розвернулася до Брайс. На її чолі блищав піт. — Я би хотіла продовжити експерименти і спробувати знайти спосіб змусити антидот працювати без моєї магії. Утім, я можу надіслати вам флакон з отрутою, коли закінчу, якщо хочете. Дехто любить зберігати такі пам’ятки про подолані труднощі.

Брайс розгублено кивнула. І зрозуміла, що геть не уявляє, що робити далі.