Дім Землі та Крові

37

Де? — спитав Гант Ісаю, скоса дивлячись на Квінлан, яка, схрестивши руки на грудях, слухала їхню розмову. Тепле, м’яке світло в її очах згасло.

Ісая назвав адресу. Це було за добрих три кілометри від них.

— Наші вже працюють на місці, — сказав командир.

— Будемо за кілька хвилин, — відповів Гант і поклав слухавку.

Троє фейців, також почувши, про що йдеться, почали оперативно збирати своє спорядження. Гарний вишкіл. Хоч вони і були для нього цілковитим головним болем, але підготовлені були відмінно.

Але Брайс засовалася, її руки нервово смикалися. Він уже бачив цей її застиглий погляд. І показушний спокій, який вона на себе напустила, коли Рунн із друзями глянули на неї.

Колись Гант і сам купився на нього, фактично примусивши її піти на місце вбивства послушниці.

Не дивлячись на фейців, Гант сказав:

— Я так розумію, ви почули адресу, — і, не чекаючи підтвердження, додав: — Зустрінемося на місці.

Очі Квінлан зблиснули, але Гант не відвів від неї погляд і підійшов ближче. Він відчував, як Данаан, Флінн і Еммет виходять, але не озирнувся і зупинився біля Брайс.

Навколо них зяяла холодна порожнеча стрілецької галереї.

Брайс знову стиснула кулаки і струсила пальцями, ніби намагаючись відігнати страх і біль.

— Хочеш, я сам із цим розберусь? — спокійно спитав Гант.

Її веснянкуваті щоки залило фарбою. Тремтливим пальцем вона вказала на двері.

— Хтось помер, поки ми тут розважалися.

Гант узяв її палець у свою долоню й опустив руку Брайс, тримаючи її.

— Це не твоя вина. Це вина тих, хто це зробив.

Таких, як він, — нічних убивць.

Брайс спробувала висмикнути палець, і Гант відпустив її, пам’ятаючи про її насторожене ставлення до ванірів-чоловіків. До так званих альфа-козлів.

Брайс ковтнула і втупилася поглядом у його крило.

— Я хочу піти на місце вбивства.

Гант чекав, чи скаже вона ще щось. Брайс судомно видихнула.

— Мені треба йти, — сказала вона, радше собі. Її нога постукувала по бетонній підлозі в такт музиці, що досі гуркотіла у приміщенні. — Але я не хочу, щоб Рунн чи його друзі бачили мене такою, — скривилася вона.

— Якою такою?

Після того, що вона пережила, мандраж був очікуваним і цілком нормальним.

— Розбитим шматком лайна, — її очі блиснули.

— Чому?

— Тому що це їх не стосується, але якщо вони побачать, то вважатимуть, що стосується. Це ж фейці: пхати носа не у свої справи — це для них певний вид мистецтва.

Гант весело фиркнув.

— Точно.

Брайс знову видихнула.

— Гаразд, — пробурмотіла вона. — Гаразд.

Руки Брайс досі тремтіли, ніби її охопили криваві спогади.

Гант інстинктивно взяв її руки у свої.

Ті тремтіли, наче келихи на полиці, і здавалися крихкими і витонченими, хоч і були вкриті липким холодним потом.

— Зроби глибокий вдих, — сказав Гант, обережно стискаючи її пальці.

Брайс заплющила очі й вдихнула, схиливши голову.

— Ще раз, — наказав він.

Вона підкорилася.

— Ще раз.

Тож Квінлан дихала, а Гант не відпускав її руки, доки не висох піт. Доки вона не підняла голови.

— Гаразд, — знову сказала вона, але цього разу впевнено.

— Ти в порядку?

— Ніколи не почувалася краще, — промовила вона, але її погляд і справді прояснився.

Не стримавшись, він заправив за її загострене вухо пасмо волосся, що вибилося з хвостика і ковзнуло прохолодним шовком між його пальців.

— Я теж, Квінлан.

Брайс погодилася полетіти з Гантом на місце вбивства. Вони прилетіли до одного з вбогих провулків у Асфоделевих Луках: переповнений сміттєбак, калюжі підозрілої блискучої рідини, худі, мов тріски, тварини, які греблися у смітті, бите скло, що виблискувало у першосвітлі іржавого ліхтарного стовпа.

Вхід до провулка вже був загороджений сяйливими блакитними магічними екранами. На місці злочину вже працювали кілька технічних спеціалістів і легіонерів, серед яких був Ісая Тиберіан і Рунн із друзями.

Провулок лежав неподалік від Головної Вулиці, у тіні Північної Брами — Брами Смертних, як називала її більшість мешканців. Вимальовувалися неясні обриси багатоповерхівок — здебільшого це було соціальне житло, — які гостро потребували ремонту. Шум вузького проспекту за провулком луною відбивався від напівзруйнованих цегляних стін, а нудотний сморід сміття забивався у ніздрі. Брайс намагалася дихати впівсили.

Гант оглянув провулок і пробурмотів, поклавши свою сильну руку їй на спину:

— Брайс, тобі не треба на це дивитися.

Те, що він щойно зробив для неї у тирі… Раніше вона нікому, навіть батькам, не дозволяла бачити її у такому стані. У ті миті, коли вона не могла дихати. Зазвичай вона йшла до ванної кімнати, або тікала на кілька годин, або виходила на пробіжку.

Інстинктивне бажання втекти було майже таким непереборним, як паніка і страх, які обпікали їй груди, але… тоді вночі вона бачила, як Гант повернувся зі свого завдання. І знала, що з усіх людей лише він міг це зрозуміти.

І він розумів. І не вагався ні секунди.

Як не вагався і тоді, коли побачив, як вона влучила у мішень, і у відповідь вистрелив сам. Наче вони були два чоботи — пара. Наче вона могла вільно щось кинути, знаючи, що він це зловить. Що зустріне будь-який виклик зі своєю лукавою хижою посмішкою.

Вона могла заприсягтися, що на її руках досі лишалося тепло його долонь.

Поговоривши з Ісаєю, Флінн і Деклан рушили до магічного екрана. Рунн стояв за кілька метрів від них і розмовляв з красивою темноволосою медвідьмою. Поза сумнівом, цікавився її експертною оцінкою.

Зазирнувши за сяйливий блакитний край екрана на тіло, приховане за ним, Флінн і Деклан вилаялися.

У Брайс стиснуло шлунок. Мабуть, приходити сюди було поганою ідеєю. Вона відхитнулася, спершись на Гантову руку.

Його пальці втиснулися в її спину у мовчазному заспокоюванні, і він пробурмотів:

— Я можу подивитися за нас двох.

Нас, наче вони були самі проти всього цього довбаного заплутаного світу.

— Я в порядку, — сказала вона — на щастя, спокійним голосом, — але до екрана не пішла.

Флінн відійшов від загородженого екраном тіла і спитав Ісаю: — Коли сталося вбивство?

— Ми встановили, що смерть настала пів години тому, — похмуро відповів Ісая. — Судячи з залишків одягу, схоже, це був один з охоронців Храму Богині Місяця. Він повертався додому.

Навколо запала тиша. Усередині Брайс усе обірвалося.

Гант вилаявся.

— Можу припустити і сказати, що він чергував у ніч, коли було викрадено Ріг.

Ісая кивнув.

— Це було перше, що я перевірив.

Брайс ковтнула і сказала:

— У такому разі ми, певно, до чогось наближаємося. Або вбивця вже на крок попереду і допитує, а потім вбиває усіх, хто міг знати, куди подівся Ріг.

— Жодна з камер нічого не зафіксувала? — спитав Флінн. Його гарне обличчя було незвично серйозним.

— Геть нічого, — підтвердив Ісая. — Демон наче знав, де вони були розташовані. Або це знав той, хто його викликав. Тварюка лишалася поза полем зору.

Гант провів рукою по спині Брайс упевненим заспокійливим рухом, а тоді підійшов до Командира 33-го і, стишивши голос, промовив:

— Щоб знати місце розташування кожної камери у місті, особливо прихованих, треба мати певний рівень допуску, — його слова зависли у повітрі, оскільки ніхто не наважувався продовжити цю тему — не на людях. Тому Гант спитав: — Чи повідомляв хтось, що бачив демона?

З-за екрана вийшла лаборантка. Вона була у рукавичках і тримала набір з узятими зразками ДНК. Коліна її білого комбінезона були заляпані кров’ю. Наче вона працювала навколішках.

Брайс знову відвела погляд у бік Головної Вулиці.

Ісая похитав головою.

— Поки що повідомлень не надходило ні від цивільних, ні від патрульних.

Брайс майже не чула його, бо її голову обсіли думки. Головна Вулиця.

Вона дістала свій телефон і відкрила мапу міста. Її місце перебування позначалося червоною точкою у лабіринті вулиць.

Поки чоловіки продовжували говорити про недостатню кількість доказів, Брайс позначила на карті кілька місць, а тоді примружено глянула на землю під ногами. Рунн, який повернувся від медвідьми, занурився у розмову зі своїми друзями, але Гант помітив її зосереджений погляд і розвернувся до неї, звівши темні брови:

— Що таке?

Брайс подалася вперед у тінь від його крила і могла заприсягтися, що Гант щільніше обгорнув її.

— Ось мапа усіх місць, де сталися вбивства.

Вона не заперечила, коли до них підступили Рунн із друзями, і навіть показала їм екран телефона.

— Ось це — ми, — сказала вона, показуючи на миготливу цятку тремтливим пальцем. — Ось тут помер Максимус Терціан, — вказала вона на іншу точку неподалік. — А тут убили послушницю, — вказала вона на третю, біля Центрального Проспекту. Тоді їй стиснуло горло, але вона переборола себе і вказала на ще одну точку за кілька кварталів на північ. — А тут… — Слова обпікали горло. Прокляття. Вона повинна це сказати, повинна промовити це вголос…

— Було вбито Даніку і Зграю Дияволів, — закінчив за неї Гант.

Брайс із вдячністю глянула на янгола.

— Так. Ви бачите те, що бачу я?

— Ні, — промовив Флінн.

— Ти ж наче вчився у модній фейській школі, — глузливо зауважила вона.

Флінн насупився, і Брайс, зітхнувши, зменшила масштаб мапи на екрані.

— Дивіться: усі вбивства сталися неподалік від основних вулиць. Поверх лей-ліній — природних каналів, якими першосвітло рухається по всьому місту.

— Енергетичні магістралі, — промовив Гант, і його очі засяяли. — Вони пролягають просто крізь Брами.

Так, Аталар усе зрозумів. Він рушив до Ісаї, який стояв віддалік і розмовляв з високою німфою-білявкою у куртці експерта-криміналіста.

Тож Брайс пояснила брату, який дивився на неї широко розплющеними очима, і його друзям:

— Можливо, той, хто викликає цього демона, використовує для цього силу лей-ліній, які пролягають під містом. Якщо усі вбивства відбуваються біля них, то, можливо, саме так і з’являється демон.

Хтось із Допоміжних сил гукнув Рунна і той, вражено подивившись на Брайс, кивнув їй і відійшов. Ігноруючи відчуття, які викликав у неї захоплений погляд брата, вона натомість глянула на Ганта, який твердо крокував провулком до Ісаї. Вона чула, як він гукнув до командира:

— Нехай Вікторія перевірить камери вздовж Головної Вулиці, Центрального та Патрульного Проспектів. Подивимося, чи не вловили вони хоч якийсь сплеск енергії — будь-який слабкий перепад температури, який може статися при прикликанні демона.

Кристалос міг лишатися поза зором, але камери безперечно вловили би навіть незначні коливання енергетичного потоку чи температури.

— І нехай також перевірить стан мережі першосвітла приблизно у ті ж години. Можливо, щось та й було зафіксовано.

Деклан дивився, як віддаляється янгол, а тоді сказав Брайс.

— Ти ж знаєш, що він робить?

— Гарно виглядає у чорному? — солодко промовила вона.

— Полювання на демонів — це прикриття, — загарчав Деклан. — Він виконує брудну роботу для Губернатора, — його кутасті щелепи на мить стиснулися. — Від Ганта Аталара не чекай нічого хорошого.

— Тоді добре, що мені подобаються погані хлопці, — кліпнула віями Брайс.

Флінн тихенько присвиснув.

Але Деклан похитав головою.

— Бі, янголам на всіх начхати. Цілі Аталара — не твої цілі. Можливо, вони навіть не збігаються з цілями Михея. Будь обережна.

Вона кивком вказала туди, де її брат знову говорив з красунею-медвідьмою.

— Не хвилюйся, Рунн мені вже все популярно пояснив.

У кінці провулка Гант говорив з Ісаєю.

— Подзвони, якщо Вікторія щось знайде, — а тоді, наче це було для нього незвично, він додав: — Дякую.

Удалині збиралися хмари. За прогнозом дощ очікувався посеред ночі але, схоже, він почнеться раніше.

Гант повернувся до них.

— Вони цим займуться.

— Побачимо, чи впорається 33-й цього разу, — пробурмотів Деклан. — Мені не дуже віриться.

Гант випростався. Брайс чекала що він захищатиметься, але янгол знизав плечима.

— Мені теж.

— Оце такий ти вірний? — кивнув Флінн у бік янголів, які працювали на місці злочину.

Гант прочитав повідомлення, яке вигулькнуло на екрані його телефона, а тоді сховав його до кишені.

— У мене немає іншого виходу, окрім як бути вірним.

І одна за одною викреслювати смерті з боргового списку Михея. У Брайс скрутило нутрощі.

Погляд бурштинових очей Деклана впав на татуювання на зап’ястку Ганта.

— Це паскудство.

Флінн щось буркнув, погоджуючись із ним. Принаймні щодо політики астері братові друзі були з нею однієї думки.

Гант знову змірив фейців очима і сказав:

— Так, паскудство.

— М’яко кажучи, — озвалася Брайс. Вона обдивлялася місце вбивства, знову напружившись від небажання це бачити. Гант піймав її погляд, ніби відчувши її напруження і зміну її запаху, і ледве помітно кивнув.

Брайс підняла голову і заявила:

— Ми йдемо.

— Скоро подзвоню, Бі, — помахав їй Деклан.

Флінн і собі послав повітряний поцілунок.

Брайс закотила очі.

— Бувайте.

Піймавши погляд Рунна, вона махнула йому на прощання. Брат махнув у відповідь і продовжив розмову з відьмою.

Вони пройшли цілий квартал, коли Гант — занадто невимушеним тоном — спитав:

— Ви з Трістаном Флінном колись крутили роман?

Брайс кліпнула.

— Чого ти питаєш?

Він підібгав крила.

— Бо він без упину з тобою фліртує.

— Хочеш розказати мені про всіх, з ким ти крутив роман, Аталаре?

Його мовчання сказало їй достатньо, і Брайс самовдоволено усміхнулася.

Але потім янгол заговорив, наче йому потрібно було чимсь відволіктися від червоної купи плоті, що залишилася лежати у провулку:

— Жоден з моїх романів не вартий згадки, — він зупинився, глибоко вдихнув і продовжив: — Але це тому, що моє серце, розбите після Шахари, закрилося для інших жінок.

Розбите серце. Слова пронизливим брязкотом відбилися усередині Брайс.

Гант продовжив, і його очі заблищали від спогадів:

— Я виріс у володіннях Шахари на південному сході Панґери і, прокладаючи собі шлях нагору в лавах її легіону, закохався у неї. У її бачення світу. В її ідеї про те, як можуть змінитися янгольські ієрархії, — він ковтнув. — Шахара була єдиною, хто підказав мені, що мені відмовляють у всьому через те, що я незаконнонароджений. Вона просувала мене по службі, доки я не став її правою рукою. Доки не став її коханцем, — він шумно видихнув. — Вона очолила повстання проти астері, а я очолив її війська — 18-й Легіон. Чим це скінчилося, ти знаєш.

Усі у Мідґарді знали. Ранкова Зоря привела би янголів — а може, й усіх інших — до більш вільного світу, але її знищили. Ще одну мрійницю роздавив чобіт астері.

— То ви з Флінном?.. — спитав Гант.

— Ти розповідаєш мені трагічну історію кохання й очікуєш, що я у відповідь розказуватиму свою дурню?

Його мовчання було цілком промовисте. Брайс зітхнула. Але… гаразд. Їй теж треба поговорити про щось, щоб оговтатися від побаченого. І щоб розвіяти тіні, які заслали очі Ганта, коли він розповідав про Шахару.

Тому вона сказала:

— Ні, ми з Флінном ніколи не крутили роман, — Брайс усміхнулася. — Коли я підліткою приходила до Рунна в гості, я ледве трималася у присутності Флінна і Деклана, — кутики рота янгола вигнулися вгору. — Вони потурали моєму надмірному флірту, і якийсь час я була фанатично переконана, що колись Флінн стане моїм чоловіком.

Гант весело пирхнув, і Брайс штовхнула його ліктем.

— Це правда. Я підписувала усі свої шкільні зошити як Леді Брайс Флінн два роки поспіль.

— Не може бути, — витріщився на неї Гант.

— Може. І я можу це довести: усі мої зошити досі вдома у батьків, бо мама не хоче нічого викидати.

Її веселість згасла. Вона не стала розповідати йому про той випадок на останньому курсі університету, коли вони з Данікою натрапили у барі на Флінна з Декланом. Про те, як Даніка пішла додому з Флінном, тому що Брайс не хотіла псувати його дружбу з Рунном.

— Хочеш послухати про мій найгірший романчик? — спитала вона, натягнувши широку усмішку.

Гант хихотнув.

— Мені вже страшно, але давай.

— Я три тижні зустрічалася з вампіром. Мій перший і єдиний кавалер з Дому Полум’я і Тіні.

Вампіри щосили намагалися змусити всіх забути той крихітний факт, що вони походили з Хела і самі були такими собі демонами другого сорту. Що їхні предки під час Перших Воєн утекли від своїх сімох принців і надали Астерійським Імперським Легіонам важливі дані, які допомогли їм перемогти. Зрадники і перебіжчики — які досі мали демонічну жагу до крові.

— І? — запитально звів брову Гант.

Брайс скривилася.

— І я все не могла зрозуміти, чого він від мене хотів більше: крові чи… ну, ти розумієш. А потім він запропонував скуштувати мене по-справжньому, коли був унизу, якщо ти розумієш, про що я.

Гант замислився і через секунду збагнув, що вона мала на увазі. Його темні очі вражено розширилися.

— Отакої. Серйозно?

Брайс помітила, як його погляд ковзнув на її ноги — поміж них. Як його очі, здавалося, стали ще темніші, а погляд загострився.

— Але хіба це не боляче?

— Я не схотіла дізнаватися.

Гант похитав головою, і Брайс здалося, що він не знає, як на це реагувати — відразою чи сміхом. Але до його очей знову повернулося світло.

— Після цього ніяких вампірів?

— Однозначно ні. Він стверджував, що найвища насолода завжди межує з болем, але я вказала йому на двері.

Гант схвально буркнув. Брайс знала, що не варто, але все одно обережно спитала:

— Ти досі маєш почуття до Шахари?

На його щелепі випнувся м’яз. Дивлячись у небо, Гант відповів:

— І матиму до кінця своїх днів.

У його словах не було ані туги, ані смутку, але Брайс усе одно не знала, що робити з відчуттям того, що всередині неї щось обірвалося.

Нарешті Гант перевів погляд на неї. Похмурий і бляклий.

— Не розумію, як я можу перестати її кохати, коли вона усім. пожертвувала заради мене. Заради нашої справи, — він похитав головою. — Щоразу, коли я когось підчіплюю, я згадую про це.

Брайс лише угукнула. З цим не посперечаєшся. Хай що вона скаже проти цього — усе здаватиметься егоїстичним скигленням. Мабуть, вона була просто дурепою, якщо дозволила собі побачити прихований сенс у доторку його ноги тоді на дивані, у тому, як він дивився на неї у тирі, коли допомагав їй подолати паніку тощо.

Гант уважно дивився на неї, ніби читаючи її думки. Він ковтнув і промовив:

— Квінлан, це не означає, що я…

Його пояснення перервала поява невеликої групи людей, що наближалися з іншого кінця вулиці.

Брайс помітила сріблясто-світле волосся і їй перехопило подих.

— Прокляття, — промовив Гант. — Треба злітати….

Але Сабіна теж їх помітила. Вона загарчала, і її бліде, витягнуте обличчя скривилося.

Брайс проклинала дрижаки, які пройняли її. Руки і коліна затремтіли.

— Проходь собі далі, Фендир, — попередив Сабіну Гант.

Сабіна не звернула на нього уваги. Крижаним поглядом, ніби сиплючи осколками, вона дивилася на Брайс.

— Чула, ти знову висунула носа, — просичала вона. — Де мій меч, Квінлан?

Брайс не знала, що сказати — не могла придумати ні гострої відповіді, ні пояснення. Вона лише дозволила Ганту, який справжньою стіною м’язів заступав її від Сабіни, провести її повз вовчицю.

Поклавши руку на спину Брайс, янгол підштовхував її вперед. — Ходімо.

— Тупоголова шльондра, — прошипіла Сабіна і плюнула Брайс під ноги.

Гант напружився і загарчав, але Брайс схопила його за руку в німому благанні не звертати уваги.

Озирнувшись до Сабіни, він вишкірився, блиснувши зубами, але Брайс прошепотіла:

— Будь ласка.

Він вдивився в її обличчя і відкрив рота, щоб заперечити, але вона потягнула його далі, хоч і відчувала, як презирлива посмішка Сабіни пропалює їй спину.

— Будь ласка, — знову прошепотіла Брайс.

Груди Ганта важко здіймалися, наче він щосили намагався стримати лють, але він усе ж дивився вперед. Услід їм пролунав низький, самовдоволений регіт Сабіни.

Гант напружився усім тілом, але Брайс міцніше стиснула його руку, відчуваючи, як її нутрощі болісно скручує.

Можливо, Гант відчув її страждання, можливо, побачив це на її обличчі, але його кроки вирівнялися. Він знову поклав теплу руку їй на спину і не прибирав, доки вони нарешті не перетнули вулицю.

На середині Головної Вулиці Гант підняв Брайс на руки і, не кажучи ні слова, злетів у вітряне небо.

Брайс пригорнулася до його грудей. Нехай вітер заглушить гуркіт у її думках.

Через п’ять хвилин вони приземлилися на дах її будинку, і Брайс збиралася одразу рушити до квартири, але Гант зупинив її, схопивши за руку.

Він знову вдивився в її обличчя. В її очі.

«Нас», — сказав він раніше. Загін. Команда. Зграя з двох.

Його крила легенько тріпотіли на вітру, що віяв з Істрос.

— Брайс, ми знайдемо тих, хто стоїть за всім цим. Обіцяю.

І чомусь вона йому повірила.

Брайс чистила зуби, коли задзвонив її телефон.

Деклан Еммет.

Вона виплюнула пасту і відповіла:

— Привіт.

— У тебе досі зберігся мій номер? Я зворушений, Бі.

— Так, так, так. То які новини?

— Я знайшов дещо цікаве у відеозаписах. Платникам податків цього міста варто збунтуватися через те, що їхні гроші розбазарюються на другосортних аналітиків, а не на таких спеціалістів, як я.

Брайс протьопала у коридор, потім до вітальні — і підійшла до дверей кімнати Ганта. Вона постукала і спитала Деклана:

— Ти збираєшся розповідати чи лише зловтішатимешся?

Гант відчинив двері.

Вогняний. Соласе.

Він був без сорочки, і судячи з усього, також був у процесі чищення зубів. Але їй було начхати на його гігієну ротової порожнини, коли він мав такий вигляд.

М’яз на м’язі і м’язом поганяє, під золотисто-коричневою шкірою, яка виблискувала у сяйві першосвітла. Вона і раніше бачила його без сорочки, але не помічала — не так, як зараз.

Вона бачила чимало гарних, точених чоловічих тіл, але Гант Аталар переплюнув їх усі.

Брайс нагадала собі, що він тужить за втраченим коханням. Сьогодні він дуже чітко дав це зрозуміти. Зробивши зусилля, Брайс підвела погляд і побачила його самовдоволену усмішку.

Утім, вона згасла, коли Брайс поставила Деклана на гучний зв’язок.

— Не знаю, чи варто говорити, що тобі краще сісти.

Спохмурнівши, Гант вийшов до вітальні.

— Просто кажи, — промовила Брайс.

— Гаразд. Отже, я припустив, що хтось міг легко припуститися помилки: через вимкнення електрики на відеозаписах лише темрява і певні звуки. Звичайні звуки — реакція містян на відсутність першосвітла. Тож я повитягував усі голосові доріжки з камер на вулиці біля храму. Посилив ті, що були на задньому плані — можливо, на урядових комп’ютерах такої програми немає. І знаєш, що я почув? Регіт людей, які підбурюють одне одного «торкнутися його».

— Будь ласка, скажи, що все закінчиться не якоюсь вульгарщиною, — промовила Брайс, а Гант пирхнув.

— Цей натовп стояв біля Трояндової Брами у П’яти Трояндах. Я чув, як присутні підбивали одне одного торкнутися диска на золотій плиті, щоб перевірити, чи працюватиме він під час вимкнення першосвітла. До речі, він працював. Але я також чув, як вони захоплено ахали через нічні квіти, які цвіли на самій Брамі.

Гант нахилився — від його запаху, що огорнув її, у Брайс запаморочилася голова — і сказав у телефон:

— Трояндова Брама — на іншому кінці міста від Храму Богині Місяця.

Деклан хихотнув.

— Привіт, Аталаре. Подобається гратися у гостини з Брайс?

— Ти розповідай, — сказала Брайс, скреготнувши зубами, і зробила великий крок, обережно відійшовши від Ганта.

— Хтось підмінив записи з храму, зроблені під час викрадення Рога. Збіса гарна робота — вони зробили вставку так, що навіть позначка часу не мигнула. Вони підібрали аудіодоріжку, яка майже ідеально відповідала такій, що могла звучати у храмі, враховуючи кути будівель і все інше. Справді розумно придумано. Але не достатньо розумно. 33-й мав звернутися до мене. Я би знайшов таку помилку.

Серце Брайс закалатало у грудях.

— Ти можеш знайти того, хто це зробив?

— Уже знайшов, — усі самовдоволені нотки зникли з голосу Деклана. — Я перевірив, хто відповідав за експертизу відеозаписів, зроблених під час крадіжки Рога. Треба мати особливий допуск, щоб зробити подібну підміну.

Брайс стукала ногою по підлозі, й Аталар легенько торкнувся її плеча крилом, заспокоюючи її.

— Хто це, Деку?

Деклан зітхнув.

— Слухай, я не кажу, що це стовідсотково саме вона… але посадовою особою, яка очолювала цю частину розслідування, була Сабіна Фендир.