Дім Землі та Крові

55

Брайс розбудили золоті промені світанкового сонця. Простирадла були теплі, ліжко м’яким, Сирінкс досі хропів…

Це була її кімната. Її ліжко.

Вона сіла і розштовхала Сирінкса. Той роздратовано заскавчав і заповз глибше під ковдру, для повного щастя вдаривши її задніми лапами по ребрах.

Брайс залишила химеру спати, зісковзнула з ліжка і за мить вийшла з кімнати. Напевно, в якийсь момент Гант її переніс. Але він був не у формі для фізичних навантажень, а якщо його якимсь чином знову викликали…

Брайс полегшено зітхнула, побачивши на ліжку в гостьовій кімнаті розпростерте сіре крило. Золотисто-коричневу мускулясту спину, яка піднімалася й опускалася у такт диханню. Він ще спав.

Дякувати богам. Брайс потерла обличчя долонями, розуміючи, що сон втрачено, і попленталася на кухню готувати каву. Їй потрібна була чашка міцної кави, а потім швидка пробіжка. Ще сонна, вона машинально засипала зерна у кавоварку, і коли та загуділа й затріскотіла, взяла з кухонної стійки свій телефон.

Більшість повідомлень була від Рунна. Вона двічі їх перечитала.

Він був готовий кинути усе і прийти до неї. Відправити своїх друзів на пошуки Ганта. Зробив би це без зайвих питань. Вона це знала — і змушувала себе забути.

І також розуміла чому. Прекрасно розуміла, що її реакція на їхню сварку кількарічної давнини була виправдана, але надмірна. Рунн намагався вибачитися, але вона лише використала це проти нього. І він напевно відчував достатню провину, оскільки ніколи не питав, чому вона викреслила його зі свого життя. Він так і не зрозумів, що відгородитися від нього його змусила не якась там легка образа, а страх. Абсолютний жах.

Він ранив її, і це страшенно її налякало — те, що він має таку силу. Те, що вона стільки всього чекала від нього, уявляла, скільки всього робитиме разом із братом — пригоди, свята і звичайні родинні моменти — і він мав здатність усе це зруйнувати.

Великі пальці Брайс зависли над клавіатурою телефона. Вона не могла підібрати правильних слів. Було б непогано написати «Дякую». Чи навіть вистачило би «Подзвоню пізніше», оскільки, мабуть, їй справді було би варто подякувати особисто.

Але пальці так і зависали над клавіатурою, а слова змішувалися й вислизали з голови.

Тож вона вирішила зачекати, доки збереться з думками, і перейшла до наступного повідомлення — від Юніпер.

«Мадам Кайра сказала, що ти так і не з’явилася на занятті. Якого Хела, Брайс? Мені довелося благати її притримати вільне місце для тебе. Вона була дуже сердита».

Брайс скрипнула зубами і відповіла: «Вибач. Перекажи їй, що я працюю над однією справою для Губернатора і мене викликали по роботі».

Вона відклала телефон і розвернулася до кавоварки. Через секунду він знову задзижчав. Певно, Юніпер прямувала на ранкову репетицію.

«Ця жінка не розмінюється на відмовки. Я важко працювала, щоб сподобатися їй, Брайс».

Юніпер однозначно розсердилася, якщо назвала її Брайс, а не Бі.

Брайс написала: «Вибач, добре? Я ж казала, що тільки подумаю. Не треба було запевняти її, що я прийду».

«Як скажеш. Мушу йти», — шпигнула її відповіддю Юніпер.

Брайс шумно видихнула і, насилу випустивши телефон з рук, узяла чашку гарячої кави.

— Привіт.

Різко розвернувшись, вона побачила Ганта, який стояв, спершись стегном на мармуровий кухонний острівець. Треба було визнати: як для мускулястого крилатого велетня, янгол рухався безшумно. Він вдягнув сорочку і штани, але зачіска була досі скуйовджена після сну.

Її коліна трохи підкосилися, і вона хрипко спитала:

— Як почуваєшся?

— Прекрасно.

У його відповіді не було уїдливості, лише тиха покірність і прохання надто не тиснути. Тож Брайс дістала другу чашку, поставила її до кавоварки і натиснула кілька кнопок, щоб готувалася друга порція.

Його погляд, яким він обвів кожну частину її тіла, відчувався наче фізичний дотик. Опустивши на себе погляд, Брайс зрозуміла чому.

— Вибач, що взяла одну з твоїх футболок, — сказала вона, зібравши в руку жмут білої тканини. О боги, на ній не було трусиків. Він про це знав?

Його очі опустилися на її голі ноги і злегка потемнішали. Точно знав.

Відштовхнувшись від кухонного острівця, Гант рушив до неї, і Брайс приготувалася. Вона й сама не знала, до чого, але…

Він пройшов повз, попрямувавши до холодильника, з якого дістав яйця і шмат бекону.

— Нехай це і прозвучить, як кліше альфа-козла, — промовив він, не дивлячись на неї і ставлячи на плиту сковорідку, — але мені подобається бачити тебе у моїй футболці.

— Абсолютно типове кліше, — сказала вона, але мимовільно піджала пальці ніг.

Гант розбив яйця у миску.

— Схоже, врешті-решт ми завжди опиняємося на кухні.

— Поки ти готуєш, я не проти, — промовила Брайс, потягуючи каву.

Гант пирхнув, а тоді посерйознішав.

— Дякую, — тихо сказав він. — За те, що ти зробила.

— Нема за що, — відповіла вона, знову сьорбнувши кави. І, згадавши про зварену порцію для нього, потягнулася по наповнену чашку.

Вона простягнула її йому, і Гант розвернувся від плити. Перевів погляд з чашки на її обличчя.

А потім, обхопивши широкою долонею чашку, нахилився, скорочуючи відстань між ними. Його губи злегка торкнулися її щоки. Короткий, легкий і приємний дотик.

— Дякую, — знову сказав він і, відхилившись, розвернувся назад до плити. Ніби не помічаючи, що Брайс не могла поворухнути жодним м’язом, не могла вимовити жодного слова.

Бажання схопити його, притягнути його обличчя до свого і спробувати на смак кожну частину його тіла буквально засліпило Брайс. Її пальці смикнулися, ніби відчуваючи доторк до його твердих мускулів.

У його серці досі палав вогонь кохання до його давно втраченої подружки. А у Брайс просто дуже давно не було сексу. Цицьки Хтони, після перепихону з перевертнем-левом у туалеті «Ворона» минуло вже кілька тижнів. А з Гантом, який жив у її квартирі, вона не наважувалася відкрити ліву тумбочку і сама про себе подбати.

«Ага, продовжуй запевнювати себе у цьому», — промовив тихий голосок у її голові.

Мускуляста спина Ганта напружилася. Руки завмерли, зупинивши приготування сніданку.

Прокляття, то він міг відчувати подібні штуки? Більшість ванірських чоловіків могли. Зміни у запаху людини: страх і збудження були найбільш відчутними.

Він — Умбра Мортіс. Він під забороною з десяти мільйонів причин. До того ж Умбра Мортіс не ходить на побачення — ні, з ним або усе, або нічого.

— Про що ти думаєш? — скрипучим голосом спитав Гант, не розвертаючись від плити.

«Про тебе. Наче довбана ідіотка, я думаю про тебе».

— Сьогодні в одному дизайнерському магазині відбудеться розпродаж залишків одягу, — збрехала вона.

Гант озирнувся через плече. Прокляття, які в нього темні очі.

— Серйозно?

Що це за вкрадливий тон?

Не стримавшись, вона відступила назад і наштовхнулася на кухонний острівець.

— Так, — промовила вона, не маючи сили відвести погляд.

Очі Ганта потемніли ще дужче. Він нічого не сказав.

Від його пильного погляду їй сперло подих. Від погляду, який давав їй зрозуміти, що він відчуває усе, що відбувається в її тілі. Від погляду, під яким у неї затверділи соски.

Гант неприродно завмер. Ковзнув очима униз. Побачив її груди. Її стегна, які вона міцно стискала — ніби від цього мало зникнути млосне відчуття, яке запульсувало між ними.

На його обличчі з’явився безперечно хижий вираз. Дикий кіт, готовий до стрибка.

— Не знав, що від розпродажу одягу ти закипаєш, як той чайник, Квінлан.

Вона ледь не простогнала, але щосили намагалася стояти спокійно.

— Це просто приємні дрібниці життя, Аталаре.

— То ось про що ти думаєш, коли відкриваєш свою ліву тумбочку? Про розпродаж одягу?

Тепер він обводив очима всю її. Вона не сміла опустити погляд. — Так, — видихнула вона. — Про всі ті речі — на моєму тілі. Вона сама не розуміла, що за дурню верзе.

Чи можливо, щоб з її квартири, з усього міста враз викачали усе повітря?

— Мабуть, тобі слід купити нову нижню білизну, — пробурмотів він, кивком вказавши на її голі ноги. — Схоже, у тебе скінчилися трусики.

Вона не могла опиратися — картинці, яка виринула у неї перед очима: Гант кладе свої широкі долоні на її талію і саджає на столик, який зараз впирається їй у спину, задирає її футболку — власне, свою футболку — і широко розводить їй ноги. Тоді працює язиком, а потім трахає свої членом, доки вона не починає схлипувати від задоволення, кричати від нього — байдуже, аби він лише торкався її, входив у неї…

— Квінлан.

Схоже, тепер затремтів і він. Ніби лише сила волі стримувала його на місці. Ніби він бачив ті самі яскраві картинки і лише чекав її кивка.

Це все ускладнить. Розслідування, його почуття до Шахари, її власне життя…

Хел із ним. Вони розберуться з цим пізніше. Вони…

Повітря між ними наповнилося задушливим димом. Огидним, їдким димом.

— Прокляття, — просичав Гант, різко розвернувшись до плити і яєчні, яку залишив на вогні.

Наче пробудившись від відьомських чар, Брайс кліпнула. Запаморочливий жар зник. О боги. Напевно, після вчорашнього його емоції змішалися, а її були безладні навіть у вдалі дні, і…

— Мені треба вдягатися на роботу, — спромоглася сказати вона і поспішила до своєї кімнати, перш ніж він встиг розвернутися від згорілого сніданку.

Брайс повторювала собі, що вона збожеволіла, — під душем, у ванній кімнаті й під час надзвичайно мовчазної прогулянки з Сирінксом на роботу. Гант летів за нею слідом, тримаючи дистанцію. Ніби теж це усвідомлював.

Впусти когось у своє життя, дай йому силу скривдити тебе — і зрештою кривдою все і закінчиться.

Вона не зможе цього зробити. Не зможе цього витримати.

На той час, коли Брайс дісталася галереї, вона вже змирилася з цим фактом. Підвівши погляд, вона побачила Ганта, який приземлявся на дах, від чого Сирінкс радісно вискнув, і від думки про те, що вона цілий день буде з янголом у замкненому просторі, з єдиною перешкодою в особі Лехаби…

Дякувати довбаній Урд, щойно Брайс відімкнула двері галереї, задзвонив її телефон. Але це був не Рунн, який хотів перевірити, як справи, і не Юніпер, яка хотіла дати Брайс прочуханки за пропущене заняття.

— Добрий день, Джесібо.

Чаклунка не стала розводитися на люб’язності:

— Відчини задні двері. Негайно.

— О, це жахливо, Бібі, — шепотіла Лехаба у напівтемряві бібліотеки. — Просто жахливо.

Дивлячись на гігантський тьмяно освітлений акваріум, в якому нове доповнення до колекції Джесіби вивчало своє нове пристановище, Брайс відчула, як волосся на її руках стало дибки. Гант стояв, схрестивши руки на грудях, і вдивлявся у темряву. Думки Брайс, в яких вони з ним були голі, зникли годину тому.

Темна луската рука вдарила по товстій стінці акваріума, шкрябнувши скло пазурами кольору слонової кістки. Брайс ковтнула.

— Мені цікаво, як взагалі вдалося знайти некка у цих водах?

Наскільки вона знала, некки водилися лише у крижаних морях півночі, і переважно на Панґері.

— Краще б уже кельпі, — прошепотіла Лехаба, ховаючись за своїм маленьким диванчиком. Її полум’я мерехтіло жовтим кольором.

Ніби почувши їх, некк за склом завмер і вишкірився.

Він був майже два з половиною метри завдовжки, і його цілком можна було назвати хельським близнюком русала. Але замість людиноподібних рис некк мав випнуту нижню щелепу з широчезним безгубим ротом, повним тонких, мов голки, зубів. Його банькаті очі були молочно-білого кольору, як у деяких глибоководних риб. Хвіст був переважно напівпрозорий — кістлявий і гострий — а над ним підіймався викривлений, мускулястий тулуб.

Ні на грудях, ні на голові некка не було волосся, а його чотири руки закінчувалися кинджалоподібними кігтями.

Оскільки акваріум займав цілу стіну бібліотеки, можливості уникнути присутності некка не буде, хіба що він сховається за купу чорного каміння на дні резервуара. Істота знову шкрябнула кігтями по склу. На його зеленувато-сірому зап’ястку блиснуло біле татуювання «SPQM».

Брайс піднесла телефон до вуха. Джесіба відповіла після першого ж гудка.

— Слухаю?

— У нас проблема?

— З контрактом Корсакі? — Голос Джесіби був приглушений, ніби вона не хотіла, щоб її підслухали.

— Ні, — Брайс похмуро глянула на некка. — Потвору в акваріумі треба прибрати.

— У мене зустріч.

— Лехаба перелякана мов Хел.

Повітря для некка було смертельним — він міг перебувати на ньому лише кілька секунд, а потім його життєво важливі органи починали відмовляти, а шкіра облазити, немов обпечена. Але Брайс все одно піднялася маленькими східцями праворуч від акваріума, аби впевнитися, що відсік для годівлі, вбудований у решітку над водою, був надійно замкнений. Сам відсік був квадратною платформою, яку можна було підіймати й опускати у воду за допомогою пульта управління на вершині акваріума, і Брайс тричі перевірила, що механізм повністю вимкнений.

Спустившись, вона побачила, що Лехаба згорнулася клубком за книжкою. Жовте полум’я спрайти шипіло і тріскотіло.

— Яке жахливе, мерзенне створіння, — прошепотіла Лехаба зі свого диванчика.

Брайс шикнула на неї і спитала Джесібу:

— Може, ви подаруєте його якомусь мачо-невдасі з Панґери?

— Я кладу слухавку.

— Але він…

Зв’язок обірвався. Брайс плюхнулася на своє місце за столом.

— Тепер Джесіба залишить його назавжди, — сказала вона вогняному духу.

— Чим ти збираєшся його годувати? — спитав Гант, дивлячись, як некк знову випробовує стіну акваріума на міцність, мацаючи скло своїми жахливими руками.

— Некки полюбляють людей, — прошепотіла Лехаба. — Вони затягують плавців на дно ставків й озер і топлять їх, а потім, день за днем, повільно ласують їхніми трупами…

— Яловичиною, — відповіла Брайс. Вона глянула на невеличкі дверцята, за якими були східці, що вели на вершину акваріума, і до горла підступила нудота. — Він отримуватиме кілька стейків на день.

Лехаба зіщулилася.

— А ми не можемо встановити завісу?

— Джесіба просто її зірве.

— Я можу скласти на столі стос книжок — щоб він тебе не бачив, — запропонував Гант.

— Але він все одно знатиме, що я тут. Тепер я не зможу спати, — закопиливши губу, сказала спрайта Брайс.

Брайс зітхнула.

— А якщо ти просто уявлятимеш, що він зачарований принц абощо?

Лехаба вказала на акваріум. На некка, який лежав у товщі води, бив хвостом і вишкірювався до них.

— Принц із Хела.

— Кому захочеться тримати некка у якості домашнього улюбленця? — спитав Гант, розтягнувшись на стільці навпроти Брайс.

— Чаклунці, яка вирішила приєднатися до Дому Полум’я і Тіні та яка обертає своїх ворогів на тварин.

Брайс обвела рукою менші акваріуми й тераріуми, вбудовані у стелажі бібліотеки, а тоді потерла стегно, що нило, під рожевою сукнею. Коли вранці, після кухонного фіаско, вона нарешті набралася сміливості й вийшла зі своєї кімнати, Гант пильно й довго дивився на неї. Утім, нічого не сказав.

— Тобі слід показати ногу медвідьмі, — сказав він зараз, не відриваючи погляду від звіту, надісланого Юстиніаном уранці для отримання сторонньої думки. Брайс спитала, що в цьому звіті, але Гант відповів, що це секретна інформація, та й по всьому.

— Моя нога в порядку, — відповіла вона, не відволікаючись від заповнення деталей контракту Корсакі, який Джесіба прагнула якнайскоріше укласти. Рутинна робота, щоб зайняти голову й руки, але яку все одно потрібно було колись зробити.

Тим паче, що вони знову опинилися у глухому куті. Від Вікторії не надходило жодних звісток щодо результатів Мімір-тесту. Навіщо Даніка викрала Ріг, кому він так знадобився, що через це її вбили… Брайс досі не мала жодного уявлення. Але якщо Рунн не помилявся щодо способу відновлення Рога… Усе це. мало бути якось між собою пов’язано.

І Брайс розуміла, що хоч вони й вбили одного кристалоса, у Хелі чекали інші демони, яких можна було прикликати для пошуків Рога. Але якщо кристалос досі не досягнув успіху — порода, буквально створена принцами Хела для відстеження Рога… Як вона взагалі могла сподіватися його знайти?

А ще ці жахливі, звірячі вбивства… які скоїв не кристалос, а хтось інший. Гант уже надіслав запит на повторну перевірку відеоматеріалів, але поки результатів не було.

Задзижчав телефон Ганта. Він дістав його з кишені, глянув на екран і відклав убік. Брайс, яка сиділа навпроти, встигла лише побачити віконце повідомлення на екрані.

— Не збираєшся відповісти?

— Один із товаришів по службі любить смикати мене за яйця, — скривившись, промовив він.

Утім, коли він підвів на неї погляд, його очі зблиснули. А коли вона посміхнулася у відповідь, знизуючи плечима, він напружено ковтнув — ледь помітно.

— Я відлучуся на деякий час, — вже грубіше сказав він. — За мене почергує Наомі. Я заберу тебе, коли будеш готова.

І перш ніж вона встигла його щось запитати, він зник.

— Я знаю, що минуло багато часу, — сказала Брайс, притискаючи плечем телефон до вуха.

Гант чекав на вулиці, поки вона замикала двері галереї, усміхаючись Сирінксу, який шкрябався зсередини. Зрозумівши, що Брайс поки що не бере його з собою, звір було завив на знак протесту, і Гант, нахилившись, погладив його по пухнастій золотистій голові, після чого Брайс захлопнула двері й замкнула Сирінкса всередині.

— Мені треба звіритися зі своїм графіком, — промовила Брайс, кивком привітавшись із Гантом, який прилетів по неї, як і обіцяв.

Сьогодні вона виглядала прекрасно: яскраво-рожева сукня, перли у вухах, волосся, зачесане назад і закріплене по боках перловими гребінцями до пари сережкам.

Прокляття, навіть «прекрасно» було непідхожим словом.

Коли вона вранці вийшла зі своєї кімнати, він остовпів, мов підліток.

Здавалося, Брайс не помітила його реакції, хоча він припускав, що вона знала, що кожного дня виглядає розкішно. Утім, сьогодні у ній було якесь світло, колір, якого раніше не було, сяйво у її бурштинових очах і рум’янець на шкірі.

Але ця рожева сукня… Вона цілий день відвертала його увагу.

Як те, що сьогодні трапилося між ними на кухні. Він щосили намагався гнати від себе ці думки — забути про те, як близько був до того, щоб почати благати Брайс торкнутися його і дозволити йому торкнутися її. Але все одно цілий день він перебував у напівзбудженому стані.

Він мав опанувати себе. Враховуючи, що їхнє розслідування на цьому тижні уповільнилося, він не міг дозволити собі відволікатися. Не міг дозволити собі заглядатися на неї щоразу, коли вона відверталася. Сьогодні у бібліотеці, коли вона стала навшпиньки і простягнула руку, щоб дістати з високої полиці якусь книжку, він відчув, що цей рожевий колір вабить його, як Ріг вабив кристалоса.

Він миттю схопився зі стільця, підскочив до неї і дістав ту книжку.

Однак коли він простягнув її Брайс, вона завмерла. Не зрушила з місця і лише перевела погляд з книжки на його обличчя. Кров зашуміла у його вухах, а шкіра геть натягнулася. Так само, як вранці, коли він побачив її настовбурчені соски і відчув, якими брудними стали її думки.

Але Брайс лише взяла книжку і пішла. Незворушна, не усвідомлюючи його відвертої дурості.

Години минали, але ситуація не покращувалася. А коли вона потім усміхнулася до нього… Гант відчув полегшення, коли через хвилину його викликали з галереї. А коли він повертався назад, вдихаючи свіже повітря з Істрос, Вікторія надіслала йому повідомлення: «Я дещо знайшла. Через п’ятнадцять хвилин зустрічаємося у барі “Гуґін Мунін”».

Гант замислився, чи не написати примарі, щоб вона зачекала. Щоб затримати неминучі погані новини, щоб провести ще кілька днів із тією прекрасною усмішкою на обличчі Брайс і бажанням, яке починало жевріти у її очах, але… У вухах задзвеніло попередження Михея. До Саміту лишалося ще два тижні, але Гант знав, що присутність Сандріель дратувала Михея сильніше, ніж будь-коли. Що якщо він і далі затягуватиме, то Архангел розірве їхню угоду.

Тож що б там не знайшла Вікі, якими б поганими не були її новини… він знайде спосіб з цим розібратися. Він подзвонив Потрясній Брайс і сказав їй, щоб вона тягнула свою потрясну дупу до нього на вулицю.

— Не знаю, мамо, — сказала Брайс у телефон, крокуючи у ногу з Гантом, коли вони рушили вулицею. Призахідне сонце заливало місто золотою і помаранчевою фарбами, золотячи навіть брудні калюжі. — Звісно, що скучила, але, може, наступного місяця?

Вони пройшли кілька кварталів і рушили провулком, заповненим невеличкими чайними барами і торговими кіосками, неонові вивіски яких перемежовувалися з кількома тату-салонами. Біля них, перед вечірньою навалою п’яних ідіотів, курили тату-майстри і постійні клієнти.

— Що? Цими вихідними? Ну, взагалі-то у мене гість… — Брайс цокнула язиком. — Ні, це довга історія. Він типу… сусід по кімнаті. Як звати? Гм, Аті. Ні, мамо, — вона зітхнула. — На вихідних справді не вийде. Ні, це не значить, що я знову вас відшиваю, — вона скрипнула зубами. — Як щодо відеоконференції? Угу, звісно, я знайду час, — Брайс знову поморщилася. — Гаразд, мамо. Бувай.

Скрививши кислу міну, вона розвернулася до нього.

— Схоже, твоя мама… наполеглива жінка, — обережно промовив Гант.

— О сьомій у мене відеоконференція з батьками, — зітхнувши, вона глянула у небо. — Вони хочуть з тобою познайомитися.

Коли вони зайшли до бару, Вікторія вже чекала на них зі склянкою віскі. Вона привітала їх похмурою посмішкою, а коли вони сіли ліворуч від неї, підштовхнула їм по барній стійці кремову теку.

— Що ти знайшла? — спитала Брайс, відкриваючи теку.

— Прочитай, — відповіла Вікторія, а тоді багатозначно глянула у бік камер, які висіли по кутках. І все записували.

Брайс кивнула, зрозумівши попередження, і занурилася у читання. Гант прихилився ближче до її голови і, не стримавшись, розправив крило — лише трохи, щоб прикрити її спину.

Утім, він забув про це, коли побачив результати тесту.

— Цього не може бути, — пробурмотів він.

— Я сказала те саме, — промовила Вікторія, її вузьке обличчя лишалося незворушним.

За результати фейського Мімір-тесту були виявлені дрібні фрагменти синтетичної речовини, яка поєднувала у собі органічні, технологічні й магічні складники.

«Шукайте щось проміжне», — сказав тоді Аїдас.

— Даніка підробляла у «Реднер Індастріз», — промовила Брайс. — Вони проводять різноманітні експерименти. Чи можуть цим пояснюватися результати тесту?

— Можливо, — відповіла Вікторія. — Але я проводжу Мімір-тест на решті зразків, які у нас є, — з інших жертв. Початкові випробування також дали позитивний результат на наявність цієї речовини на одязі Максимуса Терціана, — вікторія насупилася, і її татуювання на чолі зморщилося. — Це не істинна магія, не технологічна субстанція і не органічна речовина. Це гібрид, який завдяки своїм прихованим властивостям, підлаштовується від усі ці категорії. Майже маскувальний засіб.

— Що це насправді таке? — спитала Брайс.

Гант досить добре знав Вікторію, щоб прочитати в погляді примари застереження.

— Це свого роду… наркотик, — відповіла вона Брайс. — Судячи з того, що я змогла дізнатися, його переважно використовують у медичних цілях у дуже малих дозах, але він міг просочитися на вулиці — що призводить до доз, яким далеко до безпечних.

— Даніка не стала би приймати такий наркотик.

— Звісно, ні, — швидко промовила Вікторія. — Але вона підпала під його вплив — весь її одяг був у ньому. Утім, незрозуміло, коли це сталося — до її смерті чи після. Ми збираємося провести тест на зразках одягу Зграї Дияволів і двох останніх жертв.

— Терціан був на М’ясному Ринку, — пробурмотів Гант. — Він міг там його купити.

Але Брайс вимогливо запитала:

— Як він називається? Цей наркотик?

Вікторія вказала на результати у теці.

— Чим є, так і називається. Синт.

Брайс мотнула головою і глянула на Ганта.

— Рунн казав, що та медвідьма згадувала про синтетичну цілющу суміш, яка, ймовірно, здатна відновити… — Вона не доказала речення.

Очі Ганта зробилися темними, як Безодня, а його погляд сповненим тривоги.

— Можливо, це одне й те саме.

Вікторія розвела руками.

— Ще раз кажу: тести ще тривають, але… я просто подумала, що вам варто це знати.

Брайс зіскочила з табурета.

— Дякую.

Гант зачекав, доки вона опинилася біля вхідних дверей, а тоді пробурмотів примарі:

— Тримай це в таємниці, Вікі.

— Уже видалила файли з бази даних легіону, — відповіла Вікторія.

Дорогою до галереї вони майже не говорили. Забравши Сирінкса, також мовчки рушили додому. Лише зайшовши на кухню, Гант сперся на кухонну стійку і сказав:

— Розслідування може зайняти ще деякий час. Але ми наближаємося до розв’язки. Це добре.

Брайс із непроникним обличчям насипала корм у миску Сирінкса.

— Що ти думаєш щодо цього синта?

Гант ретельно обдумав свою відповідь.

— Як ти і казала, він міг потрапити на одяг Даніки у «Реднер Індастріз». Терціан міг просто закинутися ним, сприйнявши за клубний наркотик, перед смертю. І ми досі чекаємо на результати тестів, які покажуть, чи є сліди синту на одязі інших жертв.

— Я хочу дізнатися про цей синт, — сказала Брайс і, діставши телефон, почала набирати номер.

— Можливо, це не варте наших…

— Слухаю? — узяв слухавку Рунн.

— Той синтетичний цілющій препарат, про який ти почув від медвідьми, — що тобі про нього відомо?

— Кілька днів тому вона надіслала мені результати деяких досліджень. Деякі дані були вилучені компанією «Реднер Індастріз», але я ще розбираюся. А що?

Брайс глянула на відчинені двері до кімнати Ганта. Він зрозумів, що вона дивиться на їхню з Данікою фотографію у рамці на комоді.

— На одязі Даніки були знайдені сліди речовини, яка називається синт, — це відносно новий синтетичний лікарський засіб.

І схоже, що він просочився на вулиці й незаконно вживається у високих дозах. Я подумала, що можливо, це один і той же препарат.

— Так, це дослідження присвячене синту, — на задньому плані зашелестіли сторінки. — Він здатен творити неймовірні речі. Тут є список складників — знову ж таки, багато чого було вилучено, але…

Рунн замовчав, і довга пауза відчувалася наче бомба уповільненої дії.

— Але що? — промовив Гант у телефон, нахилившись ближче і почувши, як калатає серце Брайс.

— Одним з інгредієнтів вказана обсидіанова сіль.

— Обсидіан… — Брайс здивовано кліпнула до Ганта. — Чи могли використовувати синт для прикликання демона? Якщо комусь бракує власної сили, чи може обсидіанова сіль у препараті дати можливість прикликати когось типу кристалоса?

— Не впевнений, — відповів Рунн. — Я пошукаю про це інформацію і повідомлю, якщо щось знайду.

— Гаразд, — Брайс шумно видихнула, і Гант відійшов, бо вона знову почала походжати кухнею сюди-туди. — Дякую, Рунне.

Цього разу мовчання Рунна сприйнялося інакше.

— Нема за що, Брайс, — сказав він і поклав слухавку.

Гант пильно поглянув на неї.

— Нам треба з’ясувати, хто продає цю хрінь, — сказала Брайс. — Терціан, напевно, бачився з торговцем перед смертю. Йдемо на М’ясний Ринок.

Бо якщо у цьому місті й можна було знайти цей наркотик, то лише у тій вигрібній ямі.

Гант ковтнув.

— Ми маємо бути обережні…

— Мені потрібні відповіді.

Брайс рушила до шафи у коридорі, але Гант заступив їй дорогу.

— Підемо завтра.

Остовпіла, вона відкрила рота, але Гант похитав головою.

— Сьогодні вихідний.

— Це не може…

— Ні, це може зачекати, Брайс. Поговори ввечері з батьками. Я нормально вдягнуся, — додав він, вказавши на свої бойові обладунки. — А завтра підемо на М’ясний Ринок і порозпитуємо.

Це може зачекати, — він мимовільно взяв її за руку і провів великим пальцем по тильному боці долоні. — Поговори з батьками, Брайс. Вони живі. Насолоджуйся кожною хвилиною, проведеною з ними. Не варто витрачати їхній час на інше.

Здавалося, що Брайс була проти цієї ідеї і все одно задумала йти на пошуки синту, тож Гант додав:

— Хотів би і я мати таку розкіш.

Вона опустила погляд на його руку, яка тримала її лише секунду — але, здавалося, що цілу вічність, — і спитала:

— Що сталося з твоїми батьками?

— Мати ніколи не розповідала мені, ким був мій батько, — з клубком у горлі відповів Гант. — А вона… Вона була янголицею нижчого рангу. Прибирала вілли могутніших янголів, тому що ті не довіряли це людям та іншим ванірам.

Груди защеміло від спогадів про красиве, лагідне обличчя матері. Про її ніжну усмішку і темні мигдалюваті очі. Про її колискові, які він чув навіть через дві з лишком сотні років.

— Вона день і ніч працювала, щоб я ні в чому не знав нужди, і ніколи не скаржилася, бо знала, що інакше залишиться без роботи, а їй треба було піднімати мене на ноги. Коли я став піхотинцем і почав висилати їй кожен зароблений мідяк, вона відмовлялася їх витрачати. Вочевидь, хтось про це довідався і вирішив, що у неї вдома захована купа грошей. І одного разу, уночі, до її квартири вдерлися. Вбили матір і забрали гроші. Усі п’ятсот срібних марок, що їх вона назбирала за життя, і п’ятдесят золотих, які я надіслав їй за п’ять років служби.

— Ганте, мені дуже шкода.

— Жодному з янголів — могутніх, обожнюваних янголів, — на яких працювала моя мати, не було діла до її смерті. Ніхто не розслідував її вбивство і ніхто не надав мені дозвіл поїхати на похорон. Вона була для них нічим. Але для мене… для мене вона була цілим світом, — у горлі запекло. — Я здійснив Занурення і невдовзі після цього приєднався до повстання Шахари. Того дня на горі Гермон я бився заради неї — своєї матері. У пам’ять про неї.

Шахара взяла його спогади і перетворила їх на зброю.

Брайс стиснула його руку.

— Схоже, вона була дивовижною жінкою.

— Так і було.

Гант нарешті прибрав руку, але Брайс продовжувала усміхатися до нього, і його груди до болю стиснуло, коли вона сказала:

— Гаразд. Я поговорю з батьками по відео. Ігри в легіонерів можуть зачекати.

Більшу частину вечора Брайс витратила на прибирання. Гант їй допомагав. Спершу він запропонував злітати до найближчої аптеки і купити заклинання миттєвого очищення, але Брайс забракувала його ідею, сказавши, що її мати настільки схиблена на чистоті, що зможе відрізнити магічно прибрану ванну кімнату від вимитої вручну. Навіть по відео.

«Цей запах відбілювача підказує мені, що прибрано як слід, Брайс», — копіюючи матір, промовила вона рівним, діловим тоном, від якого йому стало трохи не по собі.

У процесі Брайс робила знімки на його телефон. Вона сфотографувала Ганта за прибиранням, Сирінкса, який дістав рулон туалетного паперу з контейнера і шматував його на килимі, який вони щойно пропилососили, себе з Гантом на задньому плані, коли він, зігнувшись, драїв свій унітаз.

Коли він вихопив телефон з її рук у гумових рукавичках, то побачив, що вона знову себе перейменувала, цього разу на «Брайс Крутіша За Мене».

І хоча це викликало у Ганта усмішку, у його голові досі лунав голос Михея, його висловлені та приховані погрози: «Знайдіть того, хто за цим стоїть. Просто. Закінчить. Справу. Не змушуй мене передумати. Перш ніж я зніму тебе з цієї справи. Перш ніж перепродам тебе Сандріель. Перш ніж змушу тебе і Брайс Квінлан про це пошкодувати».

Коли він розкриє цю справу, усе скінчиться, чи не так? У нього залишиться десять убивств для Михея, на виконання яких з легкістю можуть піти роки. Йому доведеться повертатися до Коміціуму. До 33-го Легіону.

Під час прибирання Гант несвідомо поглядав на Брайс. І так само, діставши телефон, зробив кілька її фотографій.

Він забагато знав. Забагато чого дізнався. Про все це. Про те, що міг би отримати, якби не рабський вінець і татуювання.

— Я можу відкоркувати пляшку вина, якщо тобі потрібно хильнути для сміливості, — сказала Брайс, коли вони всілися за кухонний острівець перед ноутбуком, на якому запускалася відеоконференція з її батьками. По дорозі додому в крамниці за рогом вона купила пакет круасанів — щоби впоратися зі стресом, припустив він.

Гант поглянув на її обличчя. Уся ця ситуація… — вони дзвонять її батькам, сидять впритул стегнами одне до одного… Хай йому Хел.

Він рухався по траєкторії зіткнення. І не міг змусити себе зупинитися.

Перш ніж Гант встиг відкрити рота і сказати, що це було помилковим рішенням, жіночий голос промовив:

— І навіщо ж йому потрібно хильнути для сміливості, Брайс Аделаїдо Квінлан?