Дім Землі та Крові

47

Гроза застала їх за два квартали від будинку Брайс, і за лічені секунди вони змокли як хлющі. Біль пронизав плече і руку Ганта, коли він приземлився на дах, але він і бровою не повів. Брайс досі тремтіла, а вираз на її обличчі був такий відсторонений, що Гант, поставивши її на мокру черепицю, вирішив одразу не відпускати.

Брайс підвела на нього погляд. Він не прибрав рук з її талії.

А тоді не втримався і провів великим пальцем по її ребрах. І ще раз.

Брайс ковтнула, і він стежив за кожним рухом її горла. За дощовою краплею, яка стікала по її шиї, за венкою, яка легенько пульсувала під нею.

Та перш ніж він встиг відреагувати, Брайс подалася вперед і обійняла його, міцно обхопивши руками.

— Паскудний вечір, — сказала вона, сховавши обличчя на його мокрих грудях.

Гант також обійняв її, намагаючись зігріти своїм теплом її тремтливе тіло.

— Це точно.

— Я рада, що ти не помер.

Гант хихотнув й уткнувся обличчям у її шию.

— Я теж.

Він відчув, як Брайс стиснула пальці на його спині, відчув їхній вивчальний, ніжний дотик. Усі його почуття пробудилися і зосередилися на цьому дотику.

— Треба сховатися від дощу, — пробурмотіла вона.

— Треба, — відповів він. І не зрушив з місця.

— Ганте…

Він не знав, що означало зараз його ім’я — застереження, прохання чи щось іще. Йому було байдуже, бо його ніс уже уткнувся у її довгу вологу шию. Хел забирай, вона чудово пахла.

Не в змозі стриматися і насититися її ароматом, Гант знову провів носом по її шиї. Брайс злегка підвела підборіддя, даючи йому більше простору.

«О так», — ледь не простогнав Гант, притиснувшись носом до її м’якої витонченої шиї, жадібно, мов якийсь вампір, прагнучи відчути її запах і смак.

Це бажання брало гору над кожним його інстинктом, кожним болісним спогадом, кожною клятвою, яку він давав.

Пальці Брайс міцніше стиснулися на його спині — а тоді почали його гладити. Гант ледь не замуркотів.

Відганяючи думки, він торкнувся її шиї губами. Брайс злегка вигнулася у його руках, назустріч твердій плоті, яка нила під армованою шкірою його бойового костюма.

Гант видав задушений стогін і, міцніше обійнявши її тепле м’яке тіло, провів руками униз, до того ідеального, солоденького задка, який мучив його з самого першого дня, і…

Металеві двері на даху відчинилися. Гант уже вихопив пістолет і націлив його на дверний отвір, коли з нього вийшла Сабіна і прогарчала:

— Відійшли, на хрін, назад.