Дім Землі та Крові

38

— У цьому є сенс, — обережно промовив Гант, дивлячись на Брайс, яка сиділа на бильці дивана і жувала нижню губу. Вона поклала слухавку, навіть не подякувавши Деклану як слід. — Демон не потрапляв до поля зору камер, якими нашпиговане місто. Сабіна знала, де розташовані ці камери, особливо якщо мала повноваження передивлятися відеозаписи кримінальних справ.

Сьогоднішня поведінка Сабіни… Йому хотілося її вбити.

Він бачив, як Брайс сміялася в обличчя Королеві Змій, хоробро трималася перед Філіпом Бріґґсом і дражнила трьох найнебезпечніших фейських воїнів міста, — і все ж перед Сабіною вона тремтіла.

Він не міг спокійно на це дивитися — на її страх, страждання і почуття провини.

Коли Брайс не відповіла, він знову сказав:

— У цьому є сенс — що за цим може стояти Сабіна.

Він сів біля неї на диван. Хвилину тому він одягнув сорочку, хоча йому сподобався вираз відвертого захоплення на обличчі Брайс, коли вона ним милувалася.

— Сабіна не стала би вбивати рідну доньку.

— Ти справді у це віриш?

Вона обхопила коліна руками.

— Ні.

У піжамних шортах і зношеній футболці, завеликій для неї, вона здавалася юною. Маленькою. Втомленою.

— Усім відомо, що Ватажок вальбарських вовків збирався зробити наступницею Даніку в обхід Сабіни, — промовив Гант. — Як на мене, це прекрасний мотив.

Він знову замислився, занурившись у давні спогади. Тоді вийняв з кишені телефон і сказав:

— Почекай.

Ісая відповів після третього гудка.

— Слухаю.

— Чи нескладно тобі буде отримати доступ до твоїх нотаток з кімнати спостереження у ніч загибелі Даніки? — Не давши Ісаї відповісти, він додав: — Тобто, чи записував ти те, що казала нам Сабіна?

На тому кінці зависла напружена пауза.

— Тільки не кажи, що ти думаєш, що її вбила Сабіна.

— Ти можеш дістати мені ті записи? — наполегливо повторив Гант.

Ісая вилаявся, але за мить сказав:

— Готово, знайшов.

Гант підійшов ближче до Брайс, щоб їй було чутно голос командира.

— Хочеш, щоб я прочитав тобі все?

— Лише те, що вона казала про Даніку. У тебе це записано?

Він знав, що записано. Ісая завжди робив докладні нотатки.

— Сабіна сказала: «Даніка не могла не лізти в халепу». — Брайс напружилася і Гант поклав вільну руку їй на коліно й легенько його стиснув. — «Ніколи не могла тримати язика за зубами і не знала, коли треба його прикусити у колі ворогів. І подивіться, що з нею сталося. Ця дурна сучка досі дихає, а Даніка — ні. Даніці слід було бути обережнішою». Потім ти спитав її, з чим Даніка мала бути обережнішою, а Сабіна відповіла: «З усім. Починаючи зі своєї сусідки-шльондри».

Брайс здригнулася, і Гант заспокійливо погладив великим пальцем її по колінці.

— Дякую, Ісає.

Ісая відкашлявся.

— Будь обережний, — сказав він і поклав слухавку.

Широко розплющені очі Брайс блищали.

— Слова Сабіни можна тлумачити по-різному, — визнала вона, — але…

— Схоже, що Сабіна хотіла, аби Даніка про щось помовчувала. Можливо, Даніка погрожувала розповісти про крадіжку Рога, і за це Сабіна її вбила.

Брайс ковтнула, але кивнула.

— Але навіщо тоді чекати два роки, щоб поновити вбивства?

— Гадаю, це ми від неї і дізнаємося,

— Навіщо Сабіні зламаний артефакт? І навіть якщо вона знала, як відновити його силу, що б вона з ним робила?

— Не знаю. Можливо, Ріг у когось іншого, і вона хоче його собі, але…

— Якщо Даніка побачила, що Ріг украла Сабіна, тоді логічно, що вона ніколи про це нічого не казала. Те саме з охоронцем і послушницею. Мабуть, вони були надто налякані, щоб заявити про це.

— Це пояснює, чому Сабіна підмінила аудіодоріжки. І чому сполошилася, коли ми з’явилися у храмі, через що вона була змушена вбити усіх, хто міг щось бачити тієї ночі. Вибух у клубі, ймовірно, був способом або залякати нас, або вбити, виставивши усе так, наче це справа рук людських повстанців.

— Але… я не думаю, що Ріг у неї, — замислено промовила Брайс, ворушачи пальцями ніг, нігті на яких були пофарбовані темно-рубіновим лаком.

Це смішно, сказав він собі. Це виключено. Але цей колір змусив його уявити, як він облизує кожен з цих пальчиків, а потім повільно підіймається її гладенькими голими ногами. Ногами, які були за кілька сантиметрів від нього, золотистою шкірою, яка виблискувала у світлі ламп першосвітла. Він змусив себе прибрати руку з її коліна, хоча його пальці благали погладити її стегно. І піднятися вище.

Брайс вела далі, не підозрюючи про хід його брудних думок:

— Не розумію, навіщо Сабіні й далі викликати кристалоса, якщо Ріг уже у неї?

Гант прочистив горло. Який же довгий і важкий був день. І химерний, враховуючи куди його завели думки. Чесно кажучи, вони вели його у цьому напрямку ще з тиру. Відколи він побачив, як вона тримає гвинтівку, наче довбаний професіонал.

Він змусив себе зосередитися. Подумати про поточну розмову, а не про те, чи буде шкіра ніг Квінлан під його губами такою ж м’якою, якою здається.

— Не забувай, що Сабіна смертельно ненавидить Михея. Окрім способу прибрати свідків, нинішні вбивства також можуть бути спрямовані на те, щоби підірвати його авторитет. Ти ж бачила, наскільки рішуче він налаштований розкрити цю справу до Саміту. А тут ці вбивства, скоєні невідомим демоном, — і це коли Сандріель у місті? Це зробить його посміховиськом. Максимус Терціан був доволі резонансною фігурою, щоби втягнути Михея у політичний скандал — його вбивство могло бути просто ударом по репутації Михея. Чому б і ні: можливо, Сабіна і Сандріель разом замішані у цьому і сподіваються ослабити авторитет Михея в очах астері, щоб ті, замість нього, поставили Губернаторкою Вальбари Сандріель. А вона легко змогла би призначити Сабіну Ватажком усіх вальбарських перевертнів — не лише вовків.

Обличчя Брайс зблідло. Такого титулу не існувало, але губернатор мав право його створити.

— Сабіна не з таких. Вона прагне влади, але не в таких масштабах. Вона мислить примітивно — і сама примітивна. Ти ж чув, як вона скиглила про зниклий Даніччин меч, — Брайс розсіяно заплітала своє довге волосся у косу. — Не варто марнувати час на здогадки про її мотиви. Це може бути що завгодно.

— Твоя правда. У нас є збіса вагома причина вважати, що вона вбила Даніку, але немає достатньо переконливих доводів, які пояснювали б ці нові вбивства, — Гант дивився, як її довгі тендітні пальці переплітаються з пасмами волосся, а тоді змусив себе перевести погляд на темний екран телевізора. — Якщо піймати її на прикликанні демона, це доведе її причетність.

— Думаєш, Вікторія зможе знайти потрібні нам відеозаписи?

— Сподіваюся, — сказав Гант.

Він обмірковував усе вищесказане. Сабіна… прокляття, якщо це була вона…

Брайс підвелася з дивана.

— Я йду на пробіжку.

— Зараз перша година ночі.

— Мені треба трохи побігати, інакше я не засну.

Гант зірвався на ноги.

— Брайс, ми щойно повернулися з місця злочину, а Сабіна прагне твоєї крові…

Вона не озираючись рушила до своєї спальні.

Через дві хвилини вона вийшла у спортивному костюмі і побачила, що Гант стоїть біля дверей, також перевдягнений у тренувальний одяг. Брайс насупилася.

— Я хочу пробігтися сама.

Гант відчинив двері й вийшов у коридор.

— Оце вже навряд.

Було лише її дихання, тупіт її ніг по слизьких тротуарах і ревіння музики у вухах. Вона збільшила гучність настільки, що здебільшого це був просто шум. Оглушливий ритмічний шум. Брайс ніколи не вмикала так голосно музику під час ранкових пробіжок, але з Гантом, який розмірено біг поруч, вона могла собі це дозволити і не перейматися, що якийсь хижак цим скористається.

Тож вона бігла. Бігла далі широкими проспектами, провулками і бічними вуличками. Гант тримав темп, кожен його рух був граційний і сповнений сили. Брайс могла поклястися, що смужки блискавки тягнулися слідом за ними.

Сабіна. То Даніку вбила вона?

Брайс не могла у це повірити. Кожен подих, наче осколками, колов її легені.

Треба спіймати її на гарячому. Знайти докази проти неї.

Нога почала боліти, верхню частину стегнової кістки наче обпікало кислотою. Брайс не звертала на це уваги.

Вона звернула у бік Асфоделевих Луків — настільки знайомий маршрут, що було дивно, що на бруківці не залишився витоптаний слід її ніг. Брайс різко завернула за ріг і прикусила губу, щоб не застогнати від болю, що пронизав її ногу, яка ніби відмовлялася бігти. Гант кинув на неї пильний погляд, але Брайс не озиралася до нього.

Сабіна. Сабіна. Сабіна.

У нозі пекло, але вона бігла далі. Далі через Луки. Через П’ять Троянд.

Усе бігла й бігла, підтримуючи дихання і не сміючи зупинитися.

Коли вони через годину нарешті повернулися до квартири, Брайс знала, що Гант з останніх сил тримається, щоб не заговорити. Її ноги підкошувалися, і вона схопилася за одвірок.

Гант примружився, але промовчав. Не став згадувати, що вона, страшенно кульгаючи, ледве змогла пробігти останні десять кварталів. Брайс знала, що до ранку кульгавість і біль посиляться. З кожним кроком до горла підступав стогін, але вона раз у раз сковтувала його.

— Ти в порядку? — стримано спитав він, задираючи низ футболки і витираючи спітніле обличчя.

Вона мигцем глянула на його неймовірні м’язи живота, які блищали від поту. Гант весь час був поруч — не скаржився і не говорив. Просто тримав темп.

Брайс рушила до своєї кімнати, намагаючись не триматися за стіну.

— Так, — видихнула вона. — Просто треба було спустити пару.

Гант потягнувся до її ноги, і м’яз на його підборідді нервово смикнувся.

— І часто таке буває?

— Ні, — збрехала Брайс.

Гант лише пильно подивився на неї.

Вона зробила ще крок, припавши на хвору ногу.

— Іноді, — скривившись, виправилася вона. — Прикладу лід. На ранок усе мине.

Якби вона була чистокровною фейкою, то біль у нозі минувся б за одну-дві години. Але знову ж таки, якби вона була чистокровною фейкою, то від її рани вже давно і сліду б не лишилося.

— Ти взагалі її обстежувала? — хрипким голосом спитав Гант.

— Так, — знову збрехала вона і потерла спітнілу шию. А потім, поки він не почав уточнювати промовила: — Дякую за компанію.

— Ага.

Така собі відповідь, але, на щастя, Гант більше нічого не сказав, тож вона прошкутильгала коридором до своєї кімнати і захлопнула двері.