Дім Землі та Крові

57

Через пів години, коли Брайс, перевдягнувшись у піжамні шорти, розмірковувала у ліжку, у двері її кімнати постукали.

— Ти сраний зрадник, Аталаре, — гукнула вона.

Гант відчинив двері й сперся на одвірок.

— Не дивно, що ти переїхала сюди, якщо ви з мамою так сваритеся.

Брайс відчула непереборне бажання придушити його, але натомість промовила:

— Я ніколи не бачила, щоб мама ухилялася від сварки. Певно, це передалося й мені, — Вона похмуро глянула на нього. — Чого тобі треба?

Гант відштовхнувся від одвірка і рушив до неї. З кожним його кроком в кімнаті ставало менше місця. Менше повітря. Він зупинився в ногах її ліжка.

— Я піду з тобою на прийом до медвідьми.

— А я не піду.

— Чому?

Вона судомно вдихнула. А тоді слова полилися назовні.

— Тому що коли рана зникне, коли вона перестане боліти, тоді зникне і Даніка. Зникне Зграя Дияволів, — вона відкинула ковдру, показуючи голі ноги, і задерла шовкові піжамні шорти, щоб повністю було видно викривлений шрам. — Вони перетворяться на спогад, на сон миттєвий сон, який був і зник. Але цей шрам і біль… — Очі запекло від сліз. — Я не можу його стерти. Не можу стерти їх.

Гант повільно опустився на ліжко, ніби даючи їй час заперечити. Волосся падало на його лоб і витатуйований вінець, коли він уважно роздивлявся шрам. А тоді провів по ньому мозолястим пальцем.

Від його доторку по її шкіри побігли колючі мурахи.

— Тим, що ти допоможеш собі, ти не зітреш Даніку і зграю.

Брайс похитала головою, дивлячись у вікно, але він обережно узяв її за підборіддя і розвернув обличчям до себе. Погляд його темних бездонних очей був ніжний. Сповнений розуміння.

Чи багато людей бачили його очі такими? Бачили його таким?

— Твоя мати любить тебе, Брайс. Вона не може — буквально на біологічному рівні — змиритися з думкою про те, що тобі болить, — він відпустив її підборіддя, але продовжував дивитися на неї. — І я не можу.

— Ти мене ледве знаєш.

— Ти мій друг, — слова зависли у повітрі. Він знову нахилив голову, ніби намагаючись приховати вираз на своєму обличчі, і додав: — Якщо ти хочеш, щоб я був твоїм другом.

Якусь мить вона дивилася на нього. Ця пропозиція, ця тиха вразливість стерли усі залишки її роздратування.

— Хіба ти не знаєш, Аталаре? — Боязка надія на його обличчі ледь не знищила її. — Ми стали друзями тоді, коли ти сприйняв Джемову Джину за ділдо.

Гант закинув голову назад і зареготав. Брайс посунулася на ліжку, поставила подушки повище й увімкнула телевізор. Потім поплескала по ковдрі поруч із собою.

Широко усміхаючись і дивлячись на неї сяйливими як ніколи очима, він всівся біля Брайс. Потім дістав свій телефон і сфотографував її.

Брайс шумно видихнула. Вона обвела Ганта очима, і її усмішка поволі згасла.

— Моя мама багато через що пройшла. Я знаю, що з нею непросто, але дякую, що ти так спокійно до цього поставився.

— Мені сподобалася твоя мама, — сказав Гант, і вона йому повірила. — Як вона познайомилася з твоїм батьком?

Брайс зрозуміла, що він мав на увазі Рендалла.

— Мама втекла від мого біологічного батька до того, як той дізнався, що вона вагітна. Вона опинилася у Храмі Хтони у Коринті й знала, що тамтешні приймуть її — захистять її, — оскільки вона була священним вагітним вмістищем чи якось так, — Брайс пирхнула. — Там вона народила мене, і перші три роки я провела у стінах храму. Мама прала одяг, щоб заробити на наше утримання. Коротше кажучи, до мого біологічного батька дійшли чутки, що у неї є дитина, і він відправив на її пошуки горлорізів, — Брайс скрипнула зубами. — Він сказав їм, що якщо та дитина була явно від нього, вони мають доставити мене йому. За будь-яку ціну.

— Трясця, — піджав губи Гант.

— Вони перевіряли усі вокзали і станції, але жриці вивели нас із міста — сподіваючись доставити нас аж до головного відділення Дому Землі та Крові у Гілені, де мама могла просити притулку. Навіть мій батько не посмів би посягнути на їхню територію. Але до Гілени було три дні їзди, і жодна з коринфських жриць не могла захистити нас від фейських воїнів. Тож ми проїхали п’ять годин до Храму Соласа в Ойї — почасти для того, щоб перепочити, а також — щоб забрати нашого священного стража.

— Рендалла, — усміхнувся Гант. Та потім здивовано звів брову. — Зажди — Рендалл був сонячним жерцем?

— Не зовсім. За рік до того він повернувся з фронту, але те, що він робив і що бачив під час служби… Це позначилося на ньому. Дуже серйозно. Він не хотів повертатися додому, не хотів бачитися з рідними. Тож він зголосився стати послушником Соласа, сподіваючись, що це якось спокутує його минуле. До виголошення обітниць лишалося два тижні, коли Верховний Жрець наказав йому супроводити нас до Гілени. Багато жерців були досвідченими воїнами, але Рендалл серед них був єдиною людиною, а Верховний Жрець припустив, що моя мама не довірятиме ванірському чоловіку. Просто перед нашим прибуттям до Гілени, нас наздогнали горлорізи мого батька. Вони очікували побачити безпорадну жінку, яка битиметься в істериці, — Брайс знову посміхнулася. — А побачили легендарного снайпера і мати, яка переверне землю і небо, щоб захистити свою доньку.

Гант випрямив спину.

— І що сталося?

— Те, чого й варто було очікувати. Опісля мої батьки замели сліди, — Брайс глянула на Ганта. — Будь ласка, нікому про це не кажи. Просто… Ніхто не питав про фейців, які так і не повернулися до Міста Півмісяця. Не хочу, щоб це зараз спливло.

— Не скажу ні слова.

Брайс похмуро всміхнулася.

— Після цього Дім Землі та Крові буквально визнав мою матір вмістищем Хтони, а Рендалла вмістищем Соласа — і ще купу всякої релігійної маячні, але по суті це була офіційна гарантія безпеки, яку мій батько не смів порушити. Рендалл зрештою повернувся додому, забравши нас із собою і, як бачиш, не став послушником, — її посмішка потеплішала. — Під кінець року він освідчився мамі. Відтоді вони страшенно кохають одне одного.

Гант усміхнувся у відповідь.

— Приємно чути, що іноді у хороших людей усе складається на краще.

— Так. Іноді.

Між ними запала напружена тиша. Вони були в ліжку — в її ліжку, а тільки вранці вона фантазувала про те, як він оформлює її на кухонній стійці…

Брайс важко ковтнула.

— Через п’ять хвилин починаються «Страхи і трахи». Хочеш подивитися?

Гант повільно усміхнувся, ніби точно знав, чому вона так ковтнула, і відкинувся на подушках, розкинувши під собою крила. Хижак, який чекає, коли до нього наблизиться його здобич.

Хел забирай. Але Гант підморгнув їй і закинув руку за голову. Брайс побачила, як під шкірою перекотилися м’язи його біцепсів. Його очі зблиснули, наче він також це прекрасно розумів.

— Ще б пак.

Гант не усвідомлював, наскільки йому потрібно було спитати її. Наскільки йому була потрібна її відповідь.

Друзі. Це слово навіть віддалено не характеризувало їхні стосунки, але це була правда.

Він притулився до високого узголів’я, і вони разом почали дивитися непристойний серіал. Але на середині серії Брайс уже вільно коментувала недолугий сюжет. А він їй підтакував.

А потім почалася наступна передача — реаліті-шоу, де змагалися різні ваніри, демонструючи дива сили і спритності, і дивитися його разом теж видавалося цілком природно. Усе, що відбувалося зараз, видавалося цілком природним. Гант дозволив собі зануритися у це відчуття.

І це був найризикованіший його вчинок.