Дім Землі та Крові

27

Вулиці були переповнені ванірами, які досі напливали, вирвавшись із хаосу «Білого Ворона». Усі вони хотіли дізнатися, що, Хел забирай, сталося. Легіонери, фейрі та загони Допоміжних сил звели навколо клубу гучливу світлонепроникну магічну стіну, але натовп продовжував сходитися.

Гант глянув на Брайс, яка зі скляним поглядом мовчки йшла поруч. Босоніж, раптом усвідомив він.

І давно вже вона боса? Напевно, взуття загубилося під час вибуху.

Він замислився, чи не запропонувати їй знову понести її на руках — чи, може, підняти її у повітря і долетіти до її квартири, — але вона так міцно обхоплювала себе руками, що він відчув: одне його слово скине її у бездонний вир гніву.

Те, як вона зиркнула на Рунна перед виходом… Добре, що вона не гадюка, яка плюеться отрутою. Обличчя принца розплавило би.

Помагайте їм боги, коли завтра він заявиться до галереї.

Коли вони увійшли до бездоганно чистого вестибюля її будинку, консьєрж зіскочив зі свого місця, питаючи її, чи все з нею гаразд і чи була вона у клубі. Брайс пробурмотіла, що вона в порядку, і перевертень з родини ведмежих хижо обвів Ганта очима. Помітивши цей погляд, вона махнула консьєржу рукою, натискаючи кнопку ліфта, і представила їх: «Ганте, це Маррін, Марріне, це Гант. У найближчому майбутньому він мешкатиме зі мною, на жаль». Потім вона зайшла у ліфт і сперлася на хромоване поруччя, ніби ось-ось упаде…

Двері ліфта почали зачинятися, і Гант протиснувся всередину. Кабіна ліфта була замалою, затісною для його крил, і він підібгав їх, поки вони підіймалися до пентахауса…

Брайс понурила голову, її плечі поникли…

— Чому ти не хочеш здійснити Занурення? — випалив Гант.

Двері ліфта відчинилися, і вона, вийшовши, притулилася до них спиною. Але потім рушила елегантним кремово-синім коридором і зупинилася біля дверей своєї квартири. Тоді Брайс розвернулася до Ганта.

— Ключі залишилися у мене в сумочці.

А сумочка лежала під руїнами клубу.

— У консьєржа є запасні?

Вона угукнула, дивлячись на ліфт, наче на гору, на яку їй треба було піднятися.

Маррін довго морочив Ганту яйця, перевіряючи по відео-зв'язку, чи жива Брайс у коридорі, і питаючи у неї дозволу віддати йому ключі — на що вона підняла великі пальці вгору.

Повернувшись, Гант побачив, що вона сидить біля дверей, злегка розставивши ноги, між якими виднілися її яскраво-рожеві трусики. На щастя, камери у коридорі не показували її під таким кутом, але Гант не сумнівався, що перевертень уважно слідкував за тим, як він допомагає їй підвестися і вручає запасні ключі.

Вона повільно всунула ключ, а тоді приклала долоню до магічної панелі біля дверей, знімаючи захисні чари.

— Я чекала, — пробурмотіла вона, коли замки, клацнувши, відчинилися і в квартирі увімкнулося тьмяне світло. — Ми мали здійснити Занурення разом. За кілька років.

Він зрозумів, кого вона мала на увазі. Причину, з якої вона більше не прикладалася до чарки, не танцювала і, здавалося, не жила своїм життям. Причину, з якої вона зберегла той шрам на гарному гладенькому стегні. Одній Оґенас і всім її священним Містеріям було відомо, як довго карав себе Гант після колосальної поразки у Битві на горі Гермон. Навіть тоді, коли його катували в астерійських темницях, він власноруч карав себе, роздираючи свою душу так, як не зміг би жоден імперський слідчий.

Тож, мабуть, це було дурне запитання, але він випалив, коли вони зайшли до квартири:

— Але навіщо чекати далі?

Опинившись усередині, Гант добряче роззирнувся місцем, яке Квінлан називала домом. Коли він дивився на квартиру крізь вікно, вона здавалася йому просто гарною, але побачивши її зсередини…

Квартира мала вільну концепцію, без зайвих перегородок. Чи то Брайс, чи то Даніка, обставили її, не шкодуючи грошей: у правій третині просторої вітальні стояв білий диван з м’якими подушками, за ним — журнальний столик з переробленої деревини і великий телевізор на різьбленій дубовій консолі. Ліву третину простору займали обідній стіл з матового скла і білі шкіряні стільці, а центральна третина була відведена під кухню: білі шафки, хромована побутова техніка і білі мармурові стільниці. Усе бездоганно чисте, тепле й затишне.

Гант зайняв місце біля кухонного острівця, наче якась валіза, а Брайс потьопала блідим дубовим коридором, щоб випустити Сирінкса, який вив у своєму вольєрі.

На півдорозі вона, не озираючись, промовила:

— Без Даніки… Ми мали здійснити Занурення разом, — повторила вона. — Коннор і Торн мали бути нашими Якорями.

Вибір Якоря під час Занурення був ключовим — і глибоко особистим вибором. Але Гант відкинув спогади про кислолицого держслужбовця, якого призначили йому, оскільки в нього не лишилося ні родичів, ні друзів, які могли б бути його Якорем. Мати померла всього за кілька днів до його Занурення.

Сирінкс, клацаючи кігтями по світлому паркету, кинувся через усю квартиру до Ганта і, завищавши, стрибнув до нього, лижучи йому руки. Брайс, ледве переставляючи ноги, рушила на кухню.

Тиша, яка запала у квартирі, настільки пригнічувала, що він спитав: — Ви з Данікою були коханками?

Два роки тому йому сказали, що вони були подругами, але друзі не тужать одне за одним так, як-от Брайс, яка, здавалося, повністю закрилася від світу. Так, як він тужив за Шахарою.

У відповідь почувся звук корму, що падав у жерстяну миску. Тоді Брайс опустила миску, дзенькнувши нею об підлогу, і Сирінкс, забувши про Ганта, кинувся до неї і почав жадібно й швидко їсти.

Гант розвернувся, стежачи за Брайс, яка обійшла кухонний острівець і, відчинивши величезний металевий холодильник, роздивлялася його вбогий вміст.

— Ні, — відповіла вона рівним і холодним тоном. — Нічого подібного між нами з Данікою не було, — вона міцніше стиснула ручку холодильника, і кісточки її пальців побіліли. — Ми з Коннором… я про Коннора Голстрома. Ми з ним… — вона осіклася. — Усе було складно. Коли Даніка померла, коли усі вони померли… усередині мене згасло світло.

Він пам’ятав подробиці про її стосунки зі старшим із братів Голстромів. Молодшого брата, Ітана, тієї ночі не було у квартирі — і зараз він був першим заступником Амелі Рейвенскрофт, зграя якої стала жалюгідною заміною Зграї Дияволів. Тієї ночі місто також зазнало непоправної втрати.

Гант відкрив рота, щоб сказати Квінлан, що він розуміє. Не лише складність стосунків, але й втрату. Як це — коли вранці прокидаєшся в оточенні друзів і коханої, а під кінець дня всіх їх уже немає в живих. Він розуміє, як втрата гризе кістки, кров і душу. І те, що ніщо не може її заповнити.

Що відмова від алкоголю і наркотиків, від того, що вона любила найбільше — танців, — усе одно не виправить ситуації. Але слова застрягли йому в горлі. Йому не хотілося говорити про це двісті років тому, і точно не вийде поговорити про це зараз.

Десь у квартирі задзвонив стаціонарний телефон, і приємний жіночий голос проворкотів: «Дзвінок з… Дому».

Брайс заплющила очі, ніби збираючись з силами, а тоді попленталася темним коридором, який вів до спальні. За мить пролунав її бадьорий голос, за який вона могла б отримати звання «Найкраща акторка Мідґарда»:

— Привіт, мамо, — матрац під нею заскрипів. — Ні, я не була у клубі. На роботі впустила свій телефон у туалет — так, здохнув з кінцями. Завтра куплю новий. Так, я в порядку. Юніпер теж не було у клубі. З нами все гаразд, — пауза. — Знаю… просто важкий був день на роботі, — знову пауза. — Слухай, я не сама, — різкий смішок. — Не в тому сенсі. Не сподівайся. Я серйозно. Так, я добровільно впустила його до себе. Будь ласка, не дзвони консьєржу. Його ім’я? Я тобі не скажу, — миттєве вагання. — Мамо. Завтра подзвоню. Я не переказуватиму від тебе вітання. Бувай… бувай, мамо. Люблю тебе.

Сирінкс уже доїв і вичікувально дивився на Ганта у мовчазному благанні добавки, виляючи лев’ячим хвостом.

— Ні, — шикнув Гант на химеру, коли Брайс повернулася до вітальні.

— О, — промовила вона, ніби забула, що він тут. — Я йду в душ. Гостьова кімната у твоєму розпорядженні. Користуйся всім, що тобі знадобиться.

— Завтра я злітаю до Коміціуму по свої речі, — Брайс лише важко кивнула, наче її голова важила цілу тонну. — Чому ти збрехала? — Він дозволив їй вирішувати, яку саме брехню вона захоче пояснити.

Квінлан зупинилася, і Сирінкс потрюхикав коридором до її спальні.

— Мама би лише розхвилювалася і приїхала до мене. Ситуація у місті погіршується, і я не хочу, щоб вона тут була. А про тебе не сказала тому, що це теж викликало б запитання. Так простіше.

Простіше не дозволяти собі насолоджуватися життям, простіше тримати всіх на відстані.

Слід від ляпаса Юніпер ніяк не сходив. Простіше закрити подругу своїм тілом від вибуху бомби, ніж ризикувати втратити її.

— Мені потрібно знайти того, хто це зробив, Ганте, — тихо промовила вона.

Він піймав її страдницький, щемливий погляд.

— Знаю.

— Ні, — хрипло відказала вона. — Не знаєш. Мені байдуже, чим керується Михей, — якщо я не знайду винного, це з’їсть мене живцем, — не вбивця чи демон, а біль і горе, які, як він лише почав усвідомлювати, жили у ній. — Мені потрібно знайти того, хто це зробив.

— Знайдемо, — пообіцяв він.

— Звідки ти знаєш? — Вона похитала головою.

— Бо в нас немає іншого вибору. У мене немає іншого вибору, — вона спантеличено глянула на нього, і він, видихнувши, промовив: — Михей запропонував мені угоду.

Її погляд став настороженим.

— Яку угоду?

Гант стиснув щелепи. Вона відкрила йому частинку своєї душі, тож він міг зробити те саме. Особливо враховуючи те, що тепер вони були довбаними співмешканцями.

— Коли я прибув сюди, Михей запропонував мені угоду: якщо я зможу відплатити за всі життя, що їх забрав 18-й Легіон того дня на горі Гермон, то поверну собі свободу. За всі дві тисячі двісті сімнадцять життів. — Він напружився, сподіваючись, що вона зрозуміла те, чого він не хотів говорити.

Брайс пожувала губу.

— Припускаю, «відплатити» означає…

— Так, — витиснув з себе він. — Означає те, що я вмію робити. Смерть за смерть.

— У списку Михея більше двох тисяч ворогів?

Гант хрипко хихотнув.

— Михей — Губернатор усієї Вальбари, і проживе мінімум ще двісті років. Мабуть, до кінця його правління їх буде навіть удвічі більше, — очі Брайс наповнилися жахом, і Гант, сам не розуміючи чого, почав поспішно шукати спосіб її заспокоїти. — Така вже в нас робота. У нього, у мене, — він провів рукою по волоссю. — Послухай, це жахливо, але він принаймні запропонував мені вихід. А коли у місті знову почалися вбивства, він запропонував іншу угоду: знайти вбивцю до Саміта — і він зменшить мій борг до десяти.

Він чекав її осуду, відрази до нього і Михея. Але вона лише схилила голову набік.

— То ось чому ти був такою скалкою в дупі.

— Так, — напружено промовив він. — Але про це Михей наказав мені мовчати. Тож якщо ти хоч словом прохопишся…

— Його пропозицію буде скасовано.

Гант кивнув, вдивляючись у її побите обличчя. Але Брайс мовчала. Тож за мить він спитав:

— Ну?

— Що ну? — Вона знову попрямувала до своєї спальні.

— Хіба ти не скажеш, що я — егоїстичний шматок лайна?

Вона знову зупинилася, і її очі слабко блиснули.

— Навіщо, Аталаре, коли ти щойно сам це сказав?

І раптом він не зміг опанувати себе. Попри те що вона була вся у крові та штукатурці, він обвів її очима. Кожен сантиметр і вигин її тіла. Намагаючись не думати про ті яскраво-рожеві трусики під обтислою зеленою сукнею. Але все ж сказав:

— Вибач, що я вважав тебе підозрюваною. І більше того: вибач, що засуджував тебе. Я думав, що ти звичайна тусовщиця, і поводився як придурок.

— Немає нічого поганого в тому, щоб бути тусовщицею. Не розумію, чого світ вважає інакше, — але вона замислилася над його словами. — Мені так простіше — коли люди думають про мене найгірше. Це дозволяє мені побачити те, ким вони є насправді.

— Хочеш сказати, що справді вважаєш мене придурком? — Кутик його рота вигнувся вгору.

Але її погляд лишався вкрай серйозним.

— Я зустрічалася і мала справу з багатьма придурками, Ганте. Ти до них не належиш.

— Раніше ти говорила інакше.

Вона лише знову продовжила свій шлях до спальні. Тож Гант спитав:

— Хочеш, я організую щось поїсти?

Брайс знову зупинилася. Було схоже, що вона відмовиться, але потім прохрипіла:

— Чизбургер — і порцію картоплі фрі з сиром. І шоколадний мілкшейк.

— Зрозумів, — усміхнувся Гант.

Вишукана гостьова кімната по інший бік кухні була простора і виконана у сірому й кремовому відтінках, підкреслених блідо-рожевим і волошковим кольорами. На щастя, ліжко виявилося достатньо широким для крил Ганта — вочевидь, те купляли спеціально для ваніра. Праворуч від дверей на комоді стояла кривобока синя миска, керамічна, з оббитими краями, а біля неї — кілька фотографій у дорогих рамках.

Гант роздобув вечерю, і Брайс вгризлася у свій чизбургер з такою лютістю, яку він бачив лише серед левів, що збиралися навколо свіжої добичі. Гант кинув Сирінксу, який жалібно скавчав під білим скляним столом, кілька картопляних паличок, оскільки Брайс, певна річ, ділитися не збиралася.

Вони обоє були настільки виснажені, що їли мовчки, а коли Брайс допила свій мілкшейк, то лише зібрала сміття, кинула його у відро і рушила до своєї кімнати. А Гант попрямував до своєї.

Відчувши слабкий запах смертних, Гант припустив, що той належить батькам Брайс, а висунувши шухляди побачив, що деякі з них були повні одягу — легенькі светри, шкарпетки, штани, спортивні костюми… Він пхав носа у чужі справи. Щоправда, це входило до його посадової інструкції, але все одно це було втручання в особисте.

Він засунув шухляди комода і почав роздивлятися фотографії у рамках.

Ембер Квінлан мала приголомшливий вигляд. Не дивно, що той фейський придурок тяжів над нею настільки, що вона від нього втекла. Довге чорне волосся облямовувало обличчя, яке могло би бути на рекламному щиті: веснянкувата шкіра, повні губи і високі вилиці, які робили погляд її темних бездонних очей просто вражаючим.

Викапана Брайс — тільки колір волосся й очей інакший. Поруч з Ембер стояв не менш привабливий смаглявий темноволосий чоловік, обіймаючи її за тонкі плечі й широко усміхаючись фотографу. Гант ледве роздивився напис на срібному армійському жетоні поверх сірої сорочки чоловіка.

Здуріти можна.

То прийомним батьком Брайс був Рендалл Сілаґо? Легендарний снайпер і герой війни? Гант не розумів, як пропустив цей факт у її досьє, хоча, мабуть, два роки тому, він просто побіжно прогортав розділ про її батьків.

Не дивно, що його донька була такою безстрашною. А з ними, праворуч від Ембер, стояла Брайс.

Їй було не більше трьох років. Червоне волосся було високо зібране у дві розсмикані кіски. Ембер дивилася на доньку трохи досадливо, наче Брайс повинна була бути так само чепурно вбрана, як і двоє дорослих. Але дівчинка зухвало дивилася на матір у відповідь, вперши ручки у свої пухкенькі боки і розставивши ноги в очевидній бойовій стійці. З ніг до голови вкрита багнюкою.

Гант хихикнув і глянув на іншу фотографію на комоді.

Це була прекрасна світлина: дві жінки — власне, дівчини — на червоній скелі на вершині пустельної гори сиділи пліч-о-пліч спинами до фотоапарата, дивлячись на піщану місцину, порослу чагарниками, далеко унизу. Однією з них була Брайс — він зрозумів це з водоспаду її червоного волосся. Друга дівчина була у знайомій шкіряній куртці з написом прадавньою мовою Республіки: «За любові усе можливо».

Другою дівчиною була Даніка. І це її куртку зараз носила Брайс.

Інших фотографій Даніки у квартирі не було.

За любові усе можливо. Це був давній вислів, який належав комусь із богів, але Гант не пам’ятав, кому саме. Мабуть, Хтоні — це було в дусі богині-матері. Гант уже давно перестав відвідувати храми і звертати особливу увагу на надто завзятих жриць, які час від часу вигулькували у ранкових ток-шоу. Ніхто з п’ятірки богів жодного разу не допоміг ні йому, ні тим, хто був йому небайдужий. Зокрема Урд частенько кидала його через хрін.

Голова Даніки лежала на плечі Брайс, і її світле волосся, зібране у кінський хвіст, спадало на спину подруги. Брайс була у просторій білій футболці, а на колінах лежала її перев’язана рука. Усе її тіло було у синцях. І — о боги — ліворуч від Даніки лежав меч. Відполірований, він був схований у піхви — але Гант знав, що це за меч.

Сабіна оскаженіла, коли виявилося, що меч зник із квартири, в якій вбили її доньку. Вочевидь, це була якась вовча реліквія. Але ж ось він, лежить біля Брайс і Даніки на пустельній горі.

Сидячи на тій червоній скелі й дивлячись згори на навколишній світ, вони скидалися на двох солдатів, які щойно пройшли найжахливіші коридори Хела і отримали заслужену відпустку.

Гант відвернувся від світлини і потер татуювання на чолі. Легким рухом він прикликав холодний вітер і щільно запнув важкі сірі портьєри на панорамних вікнах. Потім неквапливо роздягнувся і виявив, що ванна кімната була така ж простора як і гостьова.

Він швидко вимився і, навіть не висохнувши, завалився у ліжко. Останнє, що він бачив, перш ніж його охопив сон, була фотографія Брайс і Даніки, навіки застиглих у миті спокою.