Дім Землі та Крові

28

Відчувши у кімнаті присутність самця, Гант враз прокинувся й потягнувся до ножа під подушкою. Розплющивши одне око й міцно стискаючи руків’я, він почав пригадувати, де розташовані вікна, проходи і будь-яка потенційна зброя, якою він міг би скористатися…

Але на сусідній подушці він побачив Сирінкса, сплющена мордочка якого вдивлялася йому в обличчя.

Гант застогнав і полегшено видихнув. Химера у відповідь бемкнула його лапою.

Гант відкотився подалі.

— І тобі доброго ранку, — пробурмотів він, оглядаючи кімнату. Вчора ввечері він точно зачиняв двері. Зараз вони були навстіж відчинені. Гант глянув на годинник.

Сьома ранку. Він не помітив, щоб Брайс встала на роботу — не чув, щоб вона снувала по квартирі, як не чув і музики, яку вона полюбляла вмикати.

Щоправда, він не почув, як відчинилися двері й до його кімнати. Він спав мов убитий. Сирінкс поклав голову на плече Ганта і скорботно зітхнув.

Хай Солас милує.

— Чому мені здається, що якщо я нагодую тебе сніданком, це насправді буде для тебе вже вдруге чи втретє за сьогодні?

Круглі очі химери невинно кліпнули.

Не стримавшись, Гант почухав пустотливого маленького звіра за вушками.

У залитій сонцем квартирі поза його кімнатою панувала тиша, сонячне світло нагрівало світлий паркет. Гант виліз із ліжка і натягнув штани. Після вчорашніх подій його сорочка скидалася на ганчірку, тож він залишив її на підлозі і… Прокляття. Телефон. Він схопив його з приліжкового столика і перевірив повідомлення. Нічого нового, жодних пропущених викликів від Михея — дякувати богам.

Він залишив телефон на комоді біля дверей і потьопав до вітальні.

Тихо і порожньо. Якщо Квінлан щойно пішла…

Він кинувся через вітальню до коридору на протилежному боці кімнати. Двері її спальні були прочинені — мабуть, так Сирінкс і вибрався, — а Квінлан…

Міцно спала. Серед купи зім’ятих ковдр, долілиць, обхопивши руками подушку. Майже в такій же позі, в якій вчора у клубі лежала на Юніпер, коли закрила подругу своїм тілом.

Ганту подумалося, що більшість сприйняла би її сіру нічну сорочку, облямовану блідо-рожевим мереживом, з глибоким вирізом на спині, за звичайну майку. Сирінкс протрюхикав повз нього, застрибнув на ліжко і тицьнув носом у її голе плече.

Татуювання на її спині — красиві, вигадливі рядки, написані незнайомою йому абеткою, — підіймалося й опускалося в такт її диханню. Її золотиста шкіра була поцяткована синцями, яких він учора не помітив і які сьогодні вже позеленіли — завдяки фейській крові, яка текла в її жилах.

А він стояв і витріщався на неї. Наче якийсь довбаний збоченець.

Гант розвернувся у проході. Раптом крила стали йому завеликими, а шкіра — надто натягнутою, коли відчинилися вхідні двері. Плавно завівши руку за спину, він стиснув руків’я ножа…

До квартири влетіла Юніпер, з коричневим пакетом, з якого пахнуло шоколадною випічкою, в одній руці й запасною в’язкою ключів у іншій. Помітивши його біля дверей спальні, фавна завмерла і здивовано відкрила рота.

Вона обвела його очима — не так, як це робили деякі жінки, поки не помічали його татуювання. Її погляд казав йому, що вона розуміє, що робить напівголий чоловік у квартирі Брайс о сьомій годині ранку.

Гант відкрив рота, щоб сказати, що все не так, як здається, але Юніпер мовчки пройшла повз нього, цокаючи елегантними копитцями по паркету.

Трусячи пакетом, вона зайшла до спальні, і Сирінкс, ошаленівши, завиляв лев’ячим хвостиком.

— Я принесла шоколадні круасани, тож відривай свою голу дупцю від ліжка і вдягайся, — проспівала Юніпер.

Підвівши голову, Брайс побачила подругу, а потім і Ганта у коридорі. Не потрудившись натягнути край своєї нічної сорочки на бірюзові мереживні трусики, вона примружилася:

— Що?

Юніпер підійшла до ліжка і, схоже, збиралася плюхнутися на нього, але тоді різко глянула на Ганта.

Він напружився.

— Усе не так, як здається.

— Тоді ми хотіли б усамітнитися, — мило всміхнулася йому Юніпер.

Гант рушив на кухню. Кава. Здається, гарна ідея.

Він відчинив шафку і дістав чашки. Їхні голоси все одно долітали до нього.

— Я намагалася додзвонитися, але твій телефон вимкнений — я подумала, що ти, певно, його загубила, — сказала Юніпер.

Зашурхотіли ковдри.

— Ти в порядку?

— У повному. У новинах досі висловлюють здогадки, але вже вважають, що це зробили людські повстанці з Панґери, прагнучи створити проблеми тут, у нас. Є відеозапис із вантажної пристані, на якому видно їхню символіку на ящиках з вином. Вважається, що так бомба і потрапила у клуб.

Отже відучора теорія не змінилася. Але ще належало з’ясувати, чи був вибух насправді пов’язаний з Рогом. Гант нагадав собі дізнатися в Ісаї, як справи з дозволом на зустріч із Бріґґсом, щойно Юніпер піде.

— «Ворон» сильно зруйнований?

Важке зітхання.

— Ага, дуже сильно. Невідомо, коли він знову відкриється. Учора я нарешті зв’язалася з Ф’юрі, і вона сказала, що Різо настільки знавіснів, що призначив винагороду за голову винного.

Нічого дивного. Гант чув, що попри свою веселу вдачу, розлючений перевертень-метелик ставав справжнім звіром.

— Мабуть, через це Ф’юрі повернеться додому, — додала Юніпер. — Ти ж знаєш, що вона не встоїть перед таким викликом.

Вогняний Соласе. Не вистачало ще й Ф’юрі Акстар у цьому безладі. Гант засипав кавові зерна у млинок блискучої хромованої кавоварки, вбудованої у кухонну стіну.

— То вона повернеться додому по винагороду, але не щоб побачитися з нами? — напружено спитала Квінлан.

Юніпер мовчала. А тоді відповіла:

— Ти не одна тієї ночі втратила Даніку, Бі. Усі ми справлялися з цим по-різному. Відповіддю Ф’юрі на біль було втекти.

— Це твій психотерапевт так сказав?

— Я більше через це не сваритимусь.

Знову тиша. Юніпер відкашлялася.

— Бі, вибач мені за те, що я зробила. У тебе синець…

— Усе гаразд.

— Ні, не гаразд.

— Серйозно. Я розумію, я…

Гант увімкнув кавомолку, щоб подруги могли відверто поговорити. Мабуть, він перестарався з часом і зерна перетворилися на порошок, замість гранул, але коли він закінчив, Юніпер уже казала:

— То цей шикарний янгол, який зараз готує тобі каву…

Гант вишкірився до кавоварки. Уже давно, дуже давно його не називали інакше ніж Умбра Мортіс, Клинок Архангелів.

— Ні, ні і ще раз ні, — обірвала її Брайс. — Я виконую для Джесіби секретну роботу, а Ганту доручили мене захищати.

— І ходити напівголим по квартирі — це частина доручення?

— Ти ж знаєш цих ванірських чоловіків. Сплять і бачать, як би похизуватися своїми мускулами.

Гант закотив очі, а Юніпер засміялася.

— Я в шоці, що ти взагалі дозволила йому лишитися, Бі.

— Власне, у мене не було вибору.

— Гм-м-м.

На паркет глухо опустилися босі ноги.

Ти ж знаєш, що він усе чує? Мабуть, так розпушив пір’я, що й у двері не пролізе.

Гант обперся на стільницю, слухаючи гудіння кавоварки, коли у коридор вийшла Брайс.

— Розпушив?

Вона явно проігнорувала подружчине прохання вдягнутися. З кожним кроком блідо-рожевий мереживний край нічної сорочки ковзав по її стегну, злегка підскакуючи й оголюючи товстий грубий шрам на лівій нозі. Побачивши, що він з нею зробив, Гант відчув, як усередині нього все перевернулося.

— Підніми погляд, Аталаре, — протягнула вона, і Гант насупився.

Але одразу за Брайс, легенько цокаючи копитцями по паркету, йшла Юніпер із коричневим пакетом у руках.

— Я просто забігла занести тобі це. У мене репетиція о… — Вона дістала телефон з кишені своїх обтислих чорних легінсів. — От блін. Уже зараз. Бувай, Бі, — вона кинулася назад до дверей, вражаюче влучно закинувши пакет на кухонний стіл.

— Щасти тобі. Подзвони пізніше, — сказала Брайс, збираючись роздивитися примирливе підношення фавни.

Затримавшись у дверях, Юніпер сказала Ганту:

— Роби свою роботу, Умбро Мортісе.

І зникла.

Брайс вмостилася на білому шкіряному стільці за скляним столиком і, діставши шоколадний круасан, зітхнула. Відкусивши шматок, вона застогнала від задоволення.

— А легіонери їдять круасани?

Гант стояв на місці, обпершись об стільницю.

— Ти серйозно питаєш?

Брайс уминала за обидві щоки.

— Чого ти так рано встав?

— Уже майже пів на восьму. Не так уже й рано. Але твоя химера майже всілася мені на обличчя, тож як я міг не встати? І скажи, у кого ще є ключі від цієї квартири?

Вона доїла круасан.

— У моїх батьків, Юніпер і консьєржа. До речі… треба віддати його комплект і зробити собі новий.

— І мені.

Другий круасан був на півдорозі до її рота, але вона його відклала.

— Цього не буде.

Він пильно подивився на неї.

— Ні, буде. І ти зміниш захисні заклинання, щоб я міг отримати доступ…

Вона відкусила круасан.

— Хіба не виснажливо постійно бути альфа-козлом? У вас що, є якийсь довідник? Можливо, таємні групи підтримки?

— Яким козлом?

— Альфа-козлом. Владним і агресивним, — вона махнула рукою на його голий торс. — Знаєш, ви, чоловіки, з найменшого приводу рвете на собі сорочку, ви знаєте два десятки способів убивати людей, жінки аж зі шкури пнуться, щоби бути разом з вами, а коли ви нарешті залізаєте якійсь із них у труси, то перетворюєтеся на божевільних самців, які тільки й прагнуть спаровуватися, забороняючи іншим чоловікам дивитися чи навіть говорити з нею, вирішувати, що і коли вона має їсти, вдягати, коли бачитися з друзями…

— Що ти таке верзеш?

— Ваші хобі — це постійні роздуми, бійки і волання, ви досконало опанували прерізні способи гарчання і ричання, у вас свій гурток крутих хлопців, але щойно один з вас одружується, решта починає сипатися, як кісточки доміно, і помагай вам боги, коли у вас починають народжуватися діти…

Він вихопив у неї круасан. Брайс враз замовкла.

Вона здивовано витріщилася на нього, тоді на круасан, і Гант, підносячи смаколик до рота, подумав, що вона зараз його покусає. Чорт, а смачно ж.

— По-перше, — сказав він, підтягнувши стілець, розвернувши його спинкою вперед і всівшись, широко розставивши ноги, — останнє, що мені хотілося би, — це переспати з тобою, тож усю цю маячню про секс, парування і дітей можна виключити. По-друге, у мене немає друзів, тож найближчим часом не чекай, що я кудись гайну з ними відпочити. По-третє, якщо вже говорити про відсутність одягу… — Він доїв круасан і багатозначно глянув на неї. — Це не я щоранку розгулюю по квартирі у ліфчику й трусах, доки зрештою не вдягнуся.

Він щосили намагався викинути це з голови: як після ранкової пробіжки вона більше години робила зачіску і макіяж у самій лише спідній білизні, якої у неї, схоже, був великий і вражаючий вибір.

Гант подумав, що якби він виглядав так, як вона, то теж би так вичепурювався.

Брайс у відповідь лише сердито глянула на нього — на його рот і руку — і буркнула:

— Це був мій круасан.

Пропищала кавоварка, але він не зрушив з місця.

— Ти зробиш мені новий комплект ключів. І додаси мене на магічну панель. Тому що це частина моєї роботи, а наполегливість не є першою ознакою альфа-козла — це ознака того, що я хочу бути впевненим, що ти не помреш.

— Не треба так лаятися. Ти засмучуєш Сирінкса.

Він нахилився так близько, що помітив золоті цятки в її бурштинових очах.

— Крихітко, ти сама ще та лихослівниця. А судячи з того, як ти себе поводиш, гадаю, альфа-козлом ти назвала не того.

Брайс зашипіла.

— Бачиш? — манірно промовив він. — Як ти там казала? Прерізні способи гарчання і ричання? — Гант махнув рукою. — Ось тобі й маєш.

Вона постукала нігтями кольору сутінкового неба по скляному столику.

— Ніколи більше не їж моїх круасанів. І припини називати мене крихіткою.

Гант самовдоволено посміхнувся і підвівся.

— Мені треба злітати до Коміціуму по речі. А де будеш ти?

Брайс набурмосилася і нічого не сказала.

— Відповідь така: зі мною, — вів далі Гант. — Відтепер куди б ти чи я не збиралися, ми йдемо разом. Зрозуміла?

Вона показала йому середній палець. Але більше не сперечалася.