Слова Променистого ордену

57. Убити вітер

Забачивши, як побивають на арені Адоліна, Шаллан не всиділа на місці і скочила на ноги. Чому він не здається? Чому не припиняє поєдинку?

Четверо на одного. Вона мала розгледіти цю лазівку. Пильнувати, чи не плетуть проти чоловіка інтриг, було жіночим подружнім обов’язком — а Шаллан катастрофічно підвела нареченого ще до повноцінних заручин. Та й уся ця згубна ідея належала їй.

Адолін, здавалося, от-от мав здатися, але натомість чомусь кинувся назад у бій.

— От і дурень, — кинув Себаріал, розвалившись на сидінні між Шаллан і Палоною. — Надто самозакоханий, щоб визнати поразку.

— Ні, тут криється дещо більше, — заперечила дівчина.

Її погляд метнувся на бідолашного Ренаріна — цілковито приголомшеного намаганнями здолати Сколкозбройного.

На коротесеньку мить Шаллан спало на думку спуститися на допомогу. Чиста дурість — адже користі від неї було б навіть менше, ніж від молодшого княжича. Але чому Холінам не допомагав ніхто інший? Вона окинула сердитим поглядом зібрання алетійських світлооких, зокрема і Його Високороддя Амарама, так званого Променистого лицаря.

Покидьок.

Ошелешена швидкістю, з якою скипіло в ній це почуття, Шаллан перевела погляд кудись-інде. «Не думай про нього». Що ж, оскільки допомога не надходила, обидва княжичі мали всі шанси загинути.

— Фрактале, — шепнула Шаллан. — Біжи-но поглянь, чи не зможеш ти відволікти того Сколкозбройного, який б’ється проти княжича Ренаріна.

Вона не заважатиме Адолінові — який вочевидь чомусь вирішив, що має продовжувати поєдинок — але спробує по змозі врятувати від каліцтва його брата.

Фрактал загудів і, зісковзнувши зі спідниці, поповз кам’яними лавами трибун. Шаллан здавалося, що, переміщуючись так відкрито, він до болю впадає в око — але погляди всіх і кожного були зосереджені на поєдинку внизу.

«Адоліне Холін, тільки не загинь мені тут, — подумала дівчина, знову дивлячись, як її наречений відбивається від трьох супротивників. — Прошу тебе…»

Аж раптом на пісок зіскочив іще хтось.

***

Каладін помчав ареною.

«Знову», — подумав він, пригадавши, як колись давно поспішив на допомогу Амарамові.

— Хоч би все скінчилося не так, як того разу.

— Все буде добре, — запевнила Сил, несучись осяйною стьожкою біля його голови. — Довірся мені.

Довірся. Він уже був довірився й розповів Далінарові про Амарама. Вийшло просто чудово…

З тріщини в лівому поручі одного зі Сколкозбройних, Реліса, — того, що в чорному обладунку — курилося Світло. Наближення капітана він зауважив, але з байдужим виглядом відвернувся. Реліс вочевидь гадав, що звичайний списник не становить загрози.

Каладін усміхнувся й утягнув заряд Буресвітла. Такого сліпучого дня, коли над головою палало розпечене до білого сонце, він міг ризикнути й усотати його більше, ніж звичайно, сподіваючись, що ніхто цього не помітить.

Це додало йому швидкості, й капітан, проскочивши між двох Сколкозбройних, увігнав списа в тріснутий Релісів поруч. Той скрикнув від болю, а Каладін висмикнув ратище й, увиваючись між нападниками, наблизився до Адоліна. Юнак у синій Збруї здивовано зиркнув на нього, а відтак швидко розвернувся, щоб той прикривав йому спину.

Каладін і сам став спиною до княжича, щоб на жодного з них не могли напасти з тилу.

— Мостонавідничку, що ти тут робиш? — прошипів Холін із-під шолома.

— Клею одного з десяти дурнів.

Адолін хмикнув.

— Ласкаво прошу. Бачиш, як у нас тут весело?

— Мені не пробити їхньої броні, — промовив Каладін. — Тож доведеться вам наробити в ній тріщин.

Недалеко тряс рукою, лаючись, Реліс. Кінчик Каладінового списа був скривавлений — але, на жаль, не сильно.

— Просто відволікай одного з них на себе, — відказав Адолін. — А про двох я подбаю.

— Мені… Гаразд.

Такий план був, певне, найліпший.

— І по змозі наглядай за моїм братом, — додав княжич. — Бо якщо в цієї трійці справи підуть кепсько, їм може спасти на думку натиснути на нас через нього.

— Зроблю, — пообіцяв Каладін.

Затим, сахнувшись, капітан відскочив осторонь, коли «молотобоєць» — Далінар назвав його Елітом — спробував атакувати Адоліна. З іншого боку заходив Реліс — замахуючись так, наче хотів, перерубавши охоронця, дістати й Холіна.

Каладінове серце вилітало з грудей, але Загелева наука свою справу зробила: забачивши перед собою Сколкозбройця, він відчував лише помірний жах. Каладін увернувся й уникнув удару.

Чоловік у чорній Збруї глянув на Адоліна і ступив крок до нього, але Каладін зробив випад, немовби знову цілячи в Релісове передпліччя.

Той розвернувся і, облишивши княжича, неохоче відволікся на капітана. Атака була стрімка. Наразі списникові вистачало знань, щоб розпізнати в ній Ліаностійку — бойовий стиль, який акцентував увагу на стійкості та гнучкості.

Реліс зробив цю радше оборонну стійку наступальною, але Каладін увертався, звиваючись, і щоразу вискакував із-під самих ударів. Нападник зрештою вилаявся і знову розвернувся до княжича.

Каладін ударив його в скроню тупим кінцем ратища. В бою зі Сколкозбройним користі від списа майже не було, але цей випад таки привернув Релісову увагу — той знову обернувся та змахнув мечем.

Відскакуючи, Каладін на мить загаявся, і Зброя зітнула вістря його списа. Це йому нагадування: плоть навіть піддатливіша. Якщо перетяти йому хребет, він загине — і жодна кількість Буресвітла цьому не зарадить.

Капітан обережно спробував виманити Реліса подалі від бою, але щойно відстань до основної жертви зробилася завеликою, суперник просто розвернувся й рушив назад.

Княжич тим часом відчайдушно відбивався від двох супротивників обабіч себе, змахуючи Зброєю то туди, то сюди. Буря забирай — та він справжній майстер! На тренувальному майданчику той ніколи не виявляв такого рівня майстерності — бо жодного разу не поставав перед такими серйозними викликами. Адолін крутився то в один бік, то в другий, почергово відбиваючи удари Сколкозбройного в зеленому та парируючи змахи того, що з молотом.

І то нерідко мало не дістаючи самих нападників! Власне, один проти двох Адолін бився на рівних.

Але троє ворогів було б для нього явно забагато. Каладін мав відволікати на себе Реліса. Але як це зробити? Пробити Збрую списом він не міг. Єдиними вразливими місцями були оглядова шпара й невеличка тріщина в поручі.

Охоронець мусив щось удіяти. Здійнявши Зброю, Реліс крокував назад до Адоліна. І капітан, зціпивши зуби, атакував.

Він метнувся ареною, а за мить до зближення з Релісом підстрибнув і, виставивши ноги в бік Сколкозбройного, багаторазово Кинувся в тому напрямку — знову й знову. Кидків вийшло стільки, що списник зужив усе всотане Світло.

Хоча пролетів він усього нічого — рівно стільки, щоб не надто здивувати глядачів — сила удару була, наче від падіння з куди більшої висоти. Роздроблюючи ноги об Збрую, охоронець гамселив, як тільки міг.

Кінцівки блискавкою пронизав гострий біль, і Каладін почув, як хрустять його кості. Від удару Сколкозбройний у чорному зарив носом, неначе в нього поцілили валуном. Реліс розтягнувся долілиць, а зронена Зброя, щезаючи, перетворилася на імлу.

Списник застогнав і рухнув на пісок: Буресвітло вичахло, й Кидки припинилися. Він інстинктивно втягнув зі сфер у кишені свіжий заряд Буресвітла, щоб те загоїло йому ноги. Він-бо зламав їх обидві — як і ступні.

Процес зцілення, здавалося, тривав цілу вічність, і Каладін зусиллям волі перевернувся, щоб поглянути на Реліса. Неймовірно, але від його удару чорним обладунком розповзлися тріщини! І то не по центру спини, куди він поцілив, а по боках і плечах. Реліс звівся навколішки й, мотаючи головою, глянув на капітана — здавалося, з трепетом.

А позаду повергненого Реліса Адолін, крутнувшись, дістав одного з нападників — Еліта, того, що з молотом — обіруч обрушивши Сколкозбройця ворогові на груди. Передня пластина кіраси вибухнула розплавленим світлом. Але це коштувало Холінові бічного удару в шолом від чоловіка в зеленому.

Княжич був у кепському стані. Практично кожна секція його Збруї сочилася Світлом. Такими темпами заряд невдовзі вичахне, і обладунок, ставши заважким, знерухомить бійця.

Але поки Адолін, на щастя, майже вивів із ладу одного суперника. Зоставшись без нагрудника, Сколкозбройні могли вести бій — але це мало бути до бурі непросто. І справді: «молотобоєць», позадкувавши, ступав якось незграбно — немовби його Збруя раптом стала набагато важчою.

Адолін узявся до другого з ближніх нападників. А тим часом на іншому краї арени четвертий суперник — той, який «бився» проти молодшого княжича — навіщось махав мечем при самій землі. Він підвів очі й, побачивши, як скрутно ведеться союзникам, облишив Ренаріна й кинувся через увесь майданчик на підмогу.

— Стривай-но, — промовила Сил. — А це що таке?

Вона пурхнула в бік Ренаріна, але Каладін не мав часу роздумувати над її поведінкою: щойно чоловік у жовтогарячому дістанеться княжича, як той знову потрапить в оточення.

Охоронець зірвався на ноги, які, хвала Всемогутньому, слухались: кості зрослися достатньо, щоб Каладін міг ходити. Стиснувши в руці списа, він кинувся на Еліта, збиваючи ногами пісок.

Попри ушкоджену Збрую, той шкутильгав у бік Адоліна, маючи намір продовжити поєдинок. Але Каладін наздогнав його перший і, підпірнувши під квапливий змах молота, вдарив навідліг — перехопивши зламане ратище обіруч і вклавши в цей удар усі сили.

Древко з приємним хрустом вгатило Еліта в незахищені груди. Сколкозбройний страшно охнув і зігнувся навпіл. Каладін заніс списа для нового удару, але суперник виставив тремтливу руку, силкуючись щось сказати.

— Здаюсь, — долинув його слабкий голос.

— Голосніше! — гаркнув капітан.

Еліт, попри забитий подих, спробував, але вистачило і здійнятої руки. Суддя невдоволеним тоном оголосила:

— Ясновельможний Еліт здається й вибуває з дуелі.

І легконогий списник відійшов від скорченого суперника. Всередині бушувало Буресвітло. Трибуни ревіли — включно навіть із багатьма світлоокими.

Сколкозбройних зоставалося троє. Реліс досі повернувся до свого товариша в зеленому, і обидва насідали на Адоліна. Вони притисли княжича до стіни, а їхній союзник у жовтогарячому, облишивши Ренаріна, приспів на підмогу.

Молодший із братів сидів долі, похнюпивши голову й увігнавши Зброю в пісок. Хіба Ренаріна перемогли? Каладін не чув, щоб суддя про це оголошувала.

Хвилюватися, що з ним, було не на часі. Адолін знову мав битися проти трьох. Реліс дістав його по шолому, й той розвалився, залишаючи голову княжича неприкритою. Холінові зоставалося вже недовго.

Каладін метнувся до переможеного Еліта, який шкутильгав геть із майданчика.

— Скидай шолома! — крикнув він йому.

Той нажахано обернувся до капітана.

— Давай сюди шолома! — вигукнув Каладін, заносячи зброю, щоб ударити знову.

Глядачі на трибунах заремствували. Охоронець був не певен правил, але підозрював, що, вдаривши Еліта, дуель він програє. А може, навіть постане перед судом. На щастя, Каладінові не довелося втілювати свою погрозу в життя, бо шолома переможений таки скинув, і списник, вирвавши трофей у того з рук, помчав до Адоліна.

А на бігу зронив зламане ратище й натягнув шолома собі на кулак. Він знав, що Збруя припасовується до власника автоматично, і сподівався, що так, бува, станеться і з шоломом. Це спрацювало: броня туго затяглася в нього на зап’ястку, й шолом сам тримався на руці, немовби дуже дивна рукавичка.

Каладін зробив глибокий вдих і вихопив ножа, який висів при боці. Він-бо знову почав носити його при собі — як колись, іще списником, до неволі — хоча метати ножа розучився. А втім, проти Сколкозбройних це жалюгідне знаряддя все одно не дало б нічогісінько — але й орудувати списом однією рукою було неможливо.

Капітан знову кинувся на Реліса, який цього разу негайно позадкував, виставивши перед собою меча й пильно стежачи за суперником. Тепер він принаймні остерігався.

Каладін наступав і тіснив його, а той, не опираючись, задкував і тримався на віддалі. Капітан влаштував цілу виставу — наскакував, примушуючи ворога відступати, неначе виганяючи на чисте місце для двобою. Сколкозбройному це мало бути наруч: мечем зручніше орудувати на відкритому просторі, а не в тисняві, де перевагу отримував озброєний ножем охоронець.

Але щойно віддалившись на достатню відстань, Каладін розвернувся й кинувся назад до Адоліна та двох його супротивників, залишивши Реліса стояти в настороженій позі, на мить ошелешеного капітановим відступом.

Княжич глянув на охоронця й кивнув.

Чоловік у зеленому здивовано обернувся на Каладінів маневр і завдав удару, але капітан парирував його шоломом від Збруї, який мав на руці. Суперник гмикнув, а княжич тим часом щосили накинувся на іншого Сколкозбройного — в жовтогарячому — знову й знову обрушуючи на того свій меч.

На якусь хвилину Адолін зостався сам на сам з єдиним опонентом. Залишалося сподіватися, що Холін скористається з нагоди — хоча його хода була, як у сомнамбули, а струмені Буресвітла зі Збруї сповільнилися до цівок. Княжич заледве переставляв ноги.

«Зелена Збруя» знову атакував Каладіна, який відбив його удар шоломом. Той тріснув і засочився Буресвітлом. А Реліс зайшов з іншого боку й напав — але не на княжича, а на його охоронця.

Каладін, зціпивши зуби, увернувся й відчув, як Зброя розітнула повітря. Він мав виграти для княжича час. Миті. Він мав виграти миті.

Довкола нього задув вітерець. То повернулася Сил, промайнувши в повітрі осяйною стрічкою.

Капітан ухилився від іще одного удару, а потім відбив імпровізованим щитом меч другого нападника. Каладін відскочив, війнувши піском — і Сколкозброєць увігнався в землю перед ним.

Вітер. Рух. Він бився проти двох Сколкозбройних водночас, парируючи їхні випади шоломом. Атакувати Каладін не міг — не смів. Він міг тільки намагатися вціліти, й у цьому вітри, здавалося, допомагали йому.

Його крок напрямляли інстинкти… а потім щось глибше. Він танцював між Сколкозбройцями, обкутаний прохолодним повітрям, і на якусь неможливу мить відчув, що міг би увертатися не гірше навіть із заплющеними очима.

Нападники, лаючись, робили нові й нові спроби. Каладін почув, як суддя щось промовила, але був надто поглинений боєм, щоб зауважити сказане. Крики натовпу гучнішали. Він вискочив з-під одного удару, а тоді увернувся від другого — хоча був на волосок від загибелі.

Вітер не вбити. І його не спинити. Він недосяжний для людей. Нескінченний…

Аж раптом Буресвітло в ньому вичахло.

Каладін, спіткнувшись, завмер. Він спробував втягнути нове, але встиг осушити всі сфери.

«Шолом», — збагнув капітан, зауваживши, що той аж фонтанує Світлом із численних тріщин, але тримається купи, не знати як підживлюючись від його заряду.

Реліс провів випад, і Каладін заледве увернувся від удару, налетівши спиною на стінку арени.

«Зелена Збруя» побачив, що темноокий відкрився, і здійняв Сколкозбройця.

Але тут хтось наскочив на ворога ззаду.

Охоронець ошелешено спостерігав, як Адолін зчепився із «Зеленою Збруєю» і повиснув на ньому. Його власний обладунок уже майже не сочився — Буресвітло практично вичахло. Здавалося, що він заледве здатен рухатись — піском тяглася низка нетвердих слідів, що вели від суперника в жовтогарячому обладунку, який лежав переможений.

Ось що допіру оголосила суддя — повергнений ворог здавався. Адолін здолав його й повільно — крок за вимученим кроком — рушив туди, де бився Каладін. Скидалося на те, що застрибнувши на «Зелену Збрую» й повиснувши на ньому, він зужив останню крапельку заряду.

«Зелена Збруя» лаявся, лупцюючи Адоліна, але княжич тримався. Його вичахлу Збрую, як то кажуть, «заклинило»: вона стала важкою і практично нездвижною.

Обидва захиталися й повалилися долі.

Каладін зустрівся очима з Релісом, який перевів погляд із «Зеленої Збруї» на союзника в жовтогарячому, а потім на капітана.

І, розвернувшись, метнувся ареною в бік Ренаріна.

Каладін вилаявся й, відшпурнувши шолома, помчав навздогін. Без Світлового підживлення тіло здавалося млявим.

— Ренаріне! — волав охоронець. — Здавайся!

Хлопчина підвів очі. Буря забирай! Він що, плакав? Його поранили? На вигляд не схоже.

— Підніми руку! — кричав Каладін, намагаючись пришвидшити біг і мобілізуючи кожну краплинку м’язової енергії, хоча без Світла організм почувався змученим і спорожненим.

Але хлопчина зосередився на Сколкозбройному, що надбігав, і замість відповіді відіслав свого меча.

Реліс загальмував, пішовши юзом по піску, і, високо заносячи Зброю, замахнувся з-за голови на беззахисного молодшого княжича. А Ренарін заплющив очі й звів обличчя горі, немовби підставляючи шию.

Каладінові було не встигнути — він біг надто повільно, як порівняти зі Сколкозбройним.

На щастя, той зволікав, неначе не бажаючи стинати Ренаріна.

Надбіг Каладін, і Реліс, розвернувшись, ударив натомість по ньому.

Капітан упав навколішки й за інерцією ще трішки проїхав юзом по піску — прямо під лезо, яке опускалося. Він здійняв руки й сплеснув у долоні.

Перехопивши клинок.

Крик.

Чому він чув крик? Може, галюцинація? Це Сил так кричала?

Той крик пронизав усе його єство — страшний, жахливий зойк, який потряс його і змусив м’язи затремтіти. Каладін охнув, випустив перехоплену Зброю і повалився на спину.

А Реліс, неначе вжалений, зронив меча й позадкував, хапаючись руками за голову.

— Що таке? Що таке?! Ні, я не вбивав тебе!

Він заволав, немовби від нестерпного болю, й, перетнувши арену, відчинив двері роздягальні й забіг досередини. Суперник зник з очей, але капітан іще довго чув його крики, які розлягалися внутрішніми коридорами.

Трибуни принишкли.

— Ясновельможний Реліс Рутар залишив арену й зазнає технічної поразки, — оголосила нарешті суддя стривоженим тоном.

Здригаючись усім тілом, охоронець звівся на ноги і глянув на Ренаріна. З хлопчиною було все гаразд — і капітан повільно перетнув арену. Навіть темноокі глядачі сиділи тихо. А втім, Каладін практично не мав сумніву, що вони не чули того дивного крику — його могли сприймати лише він і Реліс.

Каладін підступив до Адоліна й «Зеленої Збруї».

— Підводься й бийся зі мною! — викрикував останній суперник, лежачи горілиць поверх Адоліна, який утримував його борцівським захва́том.

Каладін опустився навколішки. «Зелена Збруя» запручався ще сильніше, а охоронець підняв із піску свого ножа й устромив вістря в пробоїну в його обладунку.

Чоловік завмер.

— Здаєшся? — проричав Каладін. — Чи мені випаде вбити вже другого Сколкозбройного?

Мовчанка.

— Буря вас обох забирай! — зрештою вигукнув «Зелена Збруя» з-під шолома. — Це не дуель, а цирк! Входити в клінч — для боягузів!

Каладін устромив ножа глибше.

— Здаюся! — вереснув «Зелена Збруя», здіймаючи руку. — Здаюся, буря вас забирай!

— Ясновельможний Якамав здається, — оголосила суддя. — Ясновельможний Адолін виходить переможцем.

На місцях для темнооких залунали схвальні вигуки. Світлоокі здавалися ошелешеними. Вгорі носилася з вітрами Сил, і Каладін відчував її радість. Адолін відпустив «Зелену Збрую», і той, скотившись із нього, погупав з арени. Сам княжич лежав у заглибині в піску — без шолома та з плечем, що прозирало крізь зламану секцію Збруї.

І реготав.

Каладін опустився на пісок поруч нього, а той захóдився істеричним сміхом — аж сльози лилися з очей.

— Це найсміховинніша ситуація, у яку я лишень потрапляв, — сказав Адолін. — Ох, ну і ну… Ха! Здається, я щойно здобув три повні комплекти Збруї та два Сколкозбройці. Мостонавідничку, допоможи-но мені зняти обладунок.

— Для цього у вас є Збруєносці, — відказав Каладін.

— Але немає часу, — заперечив княжич, намагаючись підвестися в положення сидячи. — Буря забирай — ані краплини Світла! Ну ж бо, допоможи мені. Швидше! Бо я маю зробити ще дещо.

«Кинути виклик Садеасові», — збагнув Каладін. Адже це те, заради чого все й було. Він сягнув під княжичеву латну рукавицю й допоміг розстібнути ремінне кріплення, але та не знялася автоматично, як мала б. Адолін і справді цілковито осушив свою Збрую.

Вони гуртом стягнули рукавицю й узялися до другої. За кілька хвилин на допомогу підійшов і Ренарін. Капітан не розпитував його про те, що сталося. Хлопчина знайшов кілька сфер, і після того, як Каладін запхав їх під ослаблений нагрудник старшого княжича, Збруя знову стала функціональною.

Все це відбувалося під ревіння трибун. А зрештою Адолін звільнився від обладунку й підвівся. Просто попереду король підступив до судді й поставив одну ногу на гребінь стіни, що оточувала арену. Він глянув униз, на Адоліна, і той кивнув.

«Це шанс для княжича, — подумав Каладін, — що може стати шансом і для мене».

Король підняв руки, вимагаючи від натовпу тиші.

— Воїне та дуелянте, — вигукнув Елгокар, — ваші сьогоднішні досягнення надзвичайно мене потішили. Такого поєдинку Алеткар не бачив поколіннями. Ви дуже догодили своєму монархові.

На трибунах залунали схвальні вигуки.

«У мене може вийти», — подумав Каладін.

— Пропоную вам приз, — заявив король, указуючи на княжича, коли овації стихли. — Назвіть, чого ви просите в мене або в мого двору — і воно буде ваше. Вам не зможе відмовити жоден із тих, хто бачив видовище, яке ви влаштували.

«Право виклику», — майнуло в гадці капітана.

Адолін розшукав очима Садеаса, який досі підвівся й піднімався сходами, ладнаючись утекти — він усе зрозумів.

А далеко праворуч — у золотавому плащі Променистого — сидів Амарам.

— Призом собі я вимагаю Права виклику, — закричав Адолін — і трибуни затихли. — Я вимагаю поєдинку з великим князем Садеасом — просто зараз і тут — щоб сквитатися за злочини, які він скоїв проти мого Дому!

Садеас застиг на місці. Трибунами пробіг гомін. Адолін, здавалося, хотів додати ще щось, але зволікав. І тут до нього підступив охоронець.

— А я вимагаю собі Права викликати Амарама. Він убивця, який обікрав мене і перебив моїх товаришів, щоб приховати свій злочин. Амарам затаврував мене як раба! Я зітнуся з ним просто зараз і тут. Ось якого призу я вимагаю!

У короля відвисла щелепа.

А на трибунах стало тихо-тихо.

Поруч зачувся Адолінів стогін.

Але Каладін цього навіть не зауважив. Попри відстань, що розділяла їх, він зустрівся очима з Його Ясновельможністю Амарамом, убивцею.

І побачив там жах.

Амарам підвівся й знову осів на сидіння. Він лише щойно зрозумів, хто перед ним, — тільки тепер упізнав Каладіна.

«Даремно ти мене не вбив», — подумав списник. На трибунах збуджено закричали.

— Арештуйте його! — проревів король, перекриваючи гамір.

Чудово. Каладін усміхнувся.

І лише потім зауважив, що солдати кинулися не до Амарама, а до нього.